Твір на тему Ми відповідаємо за майбутнє планети

Екологія. Як часто ми чуємо це слово останнім часом! Радіо, телебачення, газети, Інтернет вже втомилися кричати про проблеми навколишнього середовища. А люди? Люди розуміють, що це питання дуже серйозне і що в усьому винні вони самі, але… але нічого не змінюється. Не людина береже нашу планету-годувальницю. Невже люди – це злі егоїсти? Чому людина, яка каже, що любить природу, насправді губить її? Чи є відповіді на дані питання? Може бути, існує якесь особливе відомство, відповідальне за зовнішній вигляд планети, за її чистоту і свіжість? Спробуємо розібратися.

Напевно, кожному знайома така ситуація: їдете з одного міста в інше, дивіться у вікно і милуєтеся прекрасними видами природи. Земля вкрита чудесним килимом трави і квітів, на горизонті видно нерівна смужка блакитно-сірих гір, смарагдово-зелена верхівка лісу. Яскраво-жовте сонце заглядає у вікна автомобіля і ніби посміхається подорожнім, погладжуючи їх теплими райдужними променями. І на тлі цього чудового пейзажу то тут, то там видно поліетиленові пакти, алюмінієві банки з-під напоїв, обгортки від цукерок та інше, інше… Жахлива картина, чи не правда? Ще з дитинства ми знаємо, що смітити не можна, що чисто не там де прибирають, а там де не смітять. А що бачимо в результаті? Неохайне, неприбранное, неодухотворенное обличчя Землі.

У цій актуальній проблемі спробував розібратися, наприклад, відомий російський письменник, публіцист Володимир Олексійович Солоухін. В одному зі своїх есе він яскраво, образно порівнює нашу планету з космічним тілом, а нас, людей, з космонавтами, що здійснюють політ по нескінченній Всесвіту. Що ж ми бачимо з ілюмінатора нашого “космічного корабля”? Не люди, а якісь мікроскопічні в планетарному масштабі істоти, пише автор, вгризаються в надра планети…, пожирають їх, виснажують грунт, отруюють атмосферу газами. З гірким сарказмом письменник виголошує слово “істоти”. Де ж горде – Людина? Людина – цар природи? Але хіба цар стане руйнувати свою державу, забруднювати річки, робити безплідними лісу?

Пригадується у зв’язку з цією актуальною проблемою оповідання “И грянув грім” американського письменника-фантаста Рея Бредбері (більше відомого за романом “451 градус за Фаренгейтом” і повісті-автобіографії “Вино з кульбаб), де йдеться про те, як група дослідників на машині часу перенеслася в далеке минуле. Людина, випадково спіткнувшись, задавив метелика. Після повернення назад люди не дізналися свій світ: так він у зв’язку з цим змінився. Смішно? Що там метелик, комашка! Подумаєш! Але якщо прорахувати наслідки загибелі однієї рослини, комахи, тварини на мільйони років уперед, то вони можуть бути жахливими.

Як же може сучасна людина черпати духовні сили в спілкуванні з природою, якщо, за словами Володимира Солоухіна, наша планета, вражена особливої хворобою під назвою “людство”? Починати вирішення проблеми забруднення навколишнього середовища потрібно насамперед кожному з себе. Людині, який пишається своїм розумом і силою, не треба забувати про те, що сама людина, по суті, лише нещодавно в тимчасовому масштабі переступив той бар’єр, що відділяв його від тварини. Люди, що живуть на нашій прекрасній планеті, не повинні бути схожі на кочівників, тимчасових, а місця їх проживання – на стійбища. Ми у відповіді за те, що побачать наші нащадки: чи це будуть засмічені ліси, обмілілі річки або зелені, шумливі гілками гаї, повноводні джерела цілющої вологи, що вражають розум і серце картини рідної природи! Необхідно усім нам замислитися про величезної відповідальності перед нашими майбутніми поколіннями за долю нашої зеленої планети!

Сподобалася стаття? Поділитися з друзями: