Твір людина і природа пришвін

Для Пришвіна – художника гармонічного складу – це було загрозою творчої загибелі: зникав предмет художнього дослідження. У нього відібрали можливість друкуватися: “Я письменник переможеного безсловесного народу без права навіть писати”. На цьому сумному тлі Пришвін знаходить сенс життя в любові до буття, що і стало основою його особистої філософії: “Радіти життю, виносячи всі муки”. Єдине багатство творчої особистості – відчуття внутрішньої свободи: “Я не потребую багатство, славу, владу, я готовий взяти крайню форму жебрацтва, лише б залишатися вільним, а свободу я розумію як можливість бути в собі”. З цього переконання складається образ поведінки кшталт християнського аскетизму: “Жити в собі і радіти життю, виносячи всі позбавлення, мало хто хоче, для цього потрібно скинути з себе все зайве, мало хто хоче для цього перестраждати і, нарешті, звільнитися”.

Для творчості Пришвіна характерний “геооптимизм” (Горький), тобто твердження радості життя всупереч страждання. “Я, може бути, більше за інших знаю і відчуваю кінець на хресті, але хрест – моя таємниця, моя ніч, для інших я видно, як день, як колір”, – говорив письменник.

Бажання стати під “блакитне знамено” християнства визначило політичну позицію письменника – “ні білих, ні червоних”.

В автобіографічній повісті-притчі “Раб мавпячий” (пізніше назва “Мирська чаша” (1920), повний варіант вийшов у світ у 1990 р.) Пришвін представляє сучасну Росію як дику “Скіфію”, в якій багатовіковий устрій життя зметений революційним ураганом. Через всю повість проходить мотив знищення і руйнування. На цьому тлі розігрується драма боротьби людського духу і звіриних інстинктів.

“Мирська чаша” розвиває теми раннього творчості Пришвіна. Разом з тим це твір, в якому зроблена спроба охопити і осмислити різкі зміни, що відбувалися в житті, органічно входить у літературний процес перших післяреволюційних років. Пришвін показує, як соціальна катастрофа призводить до запеклої боротьби природного і раціонального початку, до розриву природних зв’язків людини і природи.

Пришвін намагається втілити цілісний образ людини, зібрати його по крихтах. Зображення людини в переломний момент життя суспільства сходить у нього до традиції “Мідного вершника” А. С. Пушкіна, вперше в російській літературі поставив проблему порятунку маленького… людини від могутньої сталевий сили величезної держави.

Герой “Мирської чаші” Алпатов певною мірою сходить до авторського прототипу. Він намагається осмислити те, що відбувається, з цікавістю придивляється до людей, що творить революційну історію.

Повість має два плани – перший, побутової, заснований на автобіографічному матеріалі, і другий, який спирається на взаємозв’язок сьогодення і майбутнього – виникнення нового життя в новому суспільстві.

Опублікувати “Мирську чашу” повністю не вдалося. Дві глави були надруковані в газеті “Новини”.

У 1924 р. вийшла автобіографічна повість Пришвіна “Кури-мушка” (три ланки майбутнього роману “Кощеєва ланцюг”). Роботу над твором автор почав ще в середині 1910-х років і згодом неодноразово повертався до нього. У заголовку – дитяче прізвисько письменника, що залишився в пам’яті як синонім дитинства, щастя, гармонії та злагоди. “Кащеєва ланцюг” – символ роз’єднання людей, і вже в дитячому свідомості виникає прагнення розбити цю ланцюг, об’єднати всіх людей і зробити їх щасливими.

У післяреволюційної Росії деякі письменники продовжували традиції ліричної прози: особистісні оцінки подій не були затребувані часом і суспільством. Нова дійсність вимагала активної адаптації, але Пришвину, як і більшості інтелігентів старої формації, не хотілося втрачати духовні принципи і йти на компроміс. У літературному процесі 1920-х років він вважався попутником. У нього склалася репутація великого художника, який не прагне висвітлювати актуальні проблеми сучасності, а схильного до поетизації минулого.

Критика не враховувала живих нарисів Пришвіна, що були відгуком на нагальні проблеми тих років: “Каляевка” – про будинку безпритульних під Сергієвим Посадом, “Чоботарі” – про кооперативах шевчиків та ін.

Письменник дійсно все частіше звертається до теми природи. Це було не “втечею в природу”, а скоріше своєрідним видом боротьби з технократією, якій протиставляється органічна цілісність життя, коли природа сприймається як “дзеркало людини”. З середини 1920-х років письменник починає створювати свою “микрогеографию”. Вона складається з щоденних спостережень за життям природи і людини. У цих записах та спостереженнях зароджується новий жанр Пришвіна – лірична мініатюра. Його етюди здатні передати настрої і віяння епохи, місцевий колорит. Початком можна вважати книгу “Джерела Берендея”, яка вийшла в світ у 1926 р. з підзаголовком “Із записок фенолога з біостанції “Ботик””.

Сподобалася стаття? Поділитися з друзями: