У 1946 році Платонов написав оповідання «Сім’я Іванових», який потім було названо «Повернення». Нова назва більше відповідає філософської проблематики, підкреслює основну тему розповіді — повернення з війни. Але повернення з війни це всього лише одна з тем, яку хотів донести до нас автор. Повернення до дітей, повернення до людяності і співчуття-ось головна думка оповідання.
У цьому творі мова йде не про конкретну сім’ю, а про всій Росії, яка пережила важкий період у своєму житті. Після страху і розрухи країна намагалася знайти колишню гармонію.
Головний герой Олексій Іванов повертається додому після війни. В цей час його поглинає самотність. Це підкреслюється сумним очікуванням поїзда. Ті ж почуття переживає і Маша. Під час війни вона працювала помічником кухаря. Як зауважує Платонов: «Єдине, що могло втішити і розважити серце людини, було серце іншої людини».
Маша і Олексій відчувають себе осиротевшими без армії. Маші важко повернутися додому, до своєї родини, яка стала для неї чужий, від якої вона відвикла. Те ж саме відбувається і з Олексієм. Він не відчуває радості від повернення. Любов Василівна при зустрічі з чоловіком теж засоромилась. Вона занадто відвикла від нього. За той час поки не було чоловіка, вона з дітьми прожила важкий час. Вона була змушена працювати на цегельному заводі. Її обличчя несло на собі печать втоми. Вона бачилася з дітьми дуже рідко. Її образ — яскравий приклад самовідданості, яку Любов Василівна виявляла в нелегкий час. Заради сім’ї вона влаштувалася на непосильне для неї роботу. Вона сказала: «Я стала на обличчя зовсім худа, страшна, всім чужа, у мене жебрак милостині просити не стане. Мені теж було важко, і вдома діти одні».
Привертають увагу й образи Петруші і Насті. Особливу увагу Платонов звертає на образ Петруші. У чому перебільшений, він дає нам чітке уявлення того, як війна може позначитися на дітях. Війна змусила його подорослішати. Коли Іванов зустрічається зі своїм сином на станції, він його не впізнає. «Батько не відразу впізнав свого дитини в серйозному підлітка, який здавався старше свого віку». «Петрушка скидався на маленького, небагатого, але справного мужика». При зустрічі на станції Петруша холодно привітав свого батька, сказавши: «Ти батько, що ль?». Це говорить про те, що за час перебування на війні батько і син дуже віддалилися один від одного, маленька Настя була ще зовсім маленькою і пам’ятала батька. Батько дуже дивувався, дивлячись на Петрушу. Замість дитячих ігор і навчання грамоті хлопчик взяв на себе відповідальність господаря будинку. Він піклується про матір, вчить свою сестричку писати і рахувати і навіть дає розпорядження по дому. Одного разу батько не витримав і сказав: «Міркує, як дід».
По таким дрібницям можна зрозуміти наскільки руйнівною виявилася війна для людських стосунків. Щоб підкреслити думку про те, що доля Іванових схожа на долі багатьох сімей в ті часи, Платонов дав своїм героям найпоширенішу прізвище в Росії.
Однак розповідь оповідає не тільки про повернення додому, але і про повернення до себе. За роки війни змінилася не тільки сім’я, але й головний герой. За той час, який він провів без сім’ї, він зачерствел морально, він не розуміє почуття своєї дружини, яка, як і він відчувала самотність. Вона намагалася втекти від цього самотності і дозволила інструктора райкому профспілки бути близьким до неї, але потім дуже шкодували про це. Коли дружина зізналася в цьому Олексію, то це спричинило сварку. Любов Василівна щиро розкаялася у своєму вчинку, просила чоловіка залишитися. «Без тебе мені нікуди подітися, не можна врятувати себе для дітей. Живи з нами, Альоша, нам буде добре!». Також Іванову не подобається і те, що до них приходить Семен Евсеич. Олексій досить жорстокий по відношенню до своєї дружини, не бажаючи пробачити їй її невірність (хоча і сам не до кінця чесний з нею). Він збирається залишити родину і поїхати до Маші. Олексій надходить егоїстично.
Розповідь завершується сценою у вагоні. Коли Олексій від’їжджав на поїзді, він побачив Петрушу і Настю. Вони, вибиваючись з усіх сил, бігли за поїздом. Вид дітей розтопив серце батька. «Раніше він відчував іншу життя через перешкоду самолюбства і власного інтересу, а тепер несподівано торкнувся її обнажившимся серцем».
«На прикладі образу Іванова автор демонструє не тільки руйнівний вплив війни, але і стверджує неминущі людські цінності. Саме сім’я і справжні людські почуття дозволяють головному героєві зробити в результаті правильний вибір».
Платонов у своїй розповіді змальовує важкі повоєнні роки. Але навіть у цей час завжди є місце неминущим цінностям. Головне, відкрити своє серце і тоді воно стане добрим порадником. Російський вчений П. Флоренський сказав: «Зрозуміти «серцем», значить зрозуміти».