Михайло щадив сестру і ніколи не говорив їй, але сам знав, з-за чого одружився на ній Егорша, — щоб звалити на неї, дуреху, свого діда-діда, а самому бути вільним козаком. Але вона-то як його любить — варто заговорити про Егорше, як очі заблищать, особа розгориться. А адже він її зрадив, пішов в армію відразу після весілля. У нього-де пільга перестала діяти. Сумнівно це.
Черговий лист від чоловіка Ліза сіла читати, як завжди, намита, гладко зачесана, з сином на руці. Чоловік дорогою повідомляв, що залишається на надстрокову службу. Обревелась Лізавета. Якби не синку Вася, не свекор, порушила б себе.
А Анфісі з Іваном поставив роботи секретар райкому Подрєзов. З ранку завалився в будинок, потім пішли з Лукашиным господарство дивитися. Повернулися, сіли обідати (з обідом Анфіса постаралася — господар району), випили, і тут Анфісу як прорвало: після війни шість років пройшло, а баби досі досхочу шматка не бачили.
Подрезова цим не проймеш. Він і раніше Лукашина говорив, що зняв його дружину з голів за бабину жалість. За кожного вона заступається, а хто буде план давати? Ми солдати, а не жалельщики.
Міг Подрєзов переконувати людей, тим більше що усе вмів робити сам: орати, сіяти, будувати, закидати невід. Крутий, але господар.
У Лізки нова біда — свекра привезли з косовиці при смерті. Той відразу, як зміг заговорити, попросив влади покликати. І коли прийшла Анфіса, велів скласти папір: весь будинок і всі будівлі — Лізі. Любив Степан Андреянович її як рідну.
На дідові похорон Егорша приїхав пьянешенек: заздалегідь почав згадувати. Але, як протверезів і награвся з сином Васею, зайнявся справами. Сходинки замінив, омолодив ганок, баню, ворітця. Однак найбільше ахів та охів було у пекашинцев, коли він підняв на будинок охлупень з конем — дідову витівку. А на сьомий день занудьгував.
Новий корівник в Пекашине заклали швидко, а далі як заколодило. Лукашин розумів, що головна заковика тут в чоловіків. Коли, з якого часу затупились у них сокири?
Лукашин пішов по домівках вмовляти плотніков вийти на корівник. Ті — ні в яку. Підрядилися ОРСу вантажі тягати — і хлібно, і грошово. А в колгоспі що? Але ж поколеет взимку худоба. І зважився Лукашин виписати їм по п’ятнадцять кілограмів жита. Тільки попросив, щоб тихо. Так адже в селі все дізнаються. Баби кинулися до хлібного складу, підняли гвалт, а тут, на біду, принесло уповноваженого Ганичева. Лукашина заарештували за розбазарювання колгоспного хліба в період хлібозаготівель.
Михайло Пряслин розпочав писати листа на захист голови. Але дорогі земляки хоч голови і хвалили, а підписався тільки сам Ведмедик та ще один чоловік із усього Пекашина. Так сестра Ліза, хоч чоловік їй і заборонив. Тут Егорша показав себе: раз тобі брат дорожче чоловіка, щасливо залишатися. І пішов.
Так ще вранці прийшла Раечка Клевакина і теж поставила свій підпис. Ось і скінчилося Мишкино холостяцьке життя. Довго не прошибала Раїса його серце — все не міг забути Варвару. А тепер за п’ять місяців все вирішилося назавжди.