Зміст
1. Дуже коротко
Роман «Герой нашого часу» розповідає про Печоріна, забезпеченому молодій людині, характер якого дуже холодний і досить байдужий до болю людей. Все своє життя він любив тільки себе, і більше нікого. Друзів, рідних або кохану – він не мав всього.
Він розбивав серця людей свої ставленням, так як йому ніколи не було до них діла, тільки як лікар до піддослідним. Він написав окремі моменти свого життя в щоденник, так як був насправді – замкненою людиною.
2. Головна думка
Зайвий чоловік. Головний герой роману – індивідуаліст. Розкривається образ зайвої людини в цьому світі і суспільстві. Хто винен у цьому, і чому Печорін є таким?
3. Зміст роману Лермонтова Герой нашого часу
Григорій Печорин – людина дуже егоїстичний, що іноді не відразу можна зрозуміти. Він дуже холодний і замкнутий, але коли йому дуже треба, він виявляє всі найкращі сторони свого характеру. Протягом свого життя він частенько записував незвичайні події в свій щоденник. Йому в житті вдалося побачити багато чого. Він бував у різних місцях з різними людьми.
Одні були, як не дивно вірні, а інші – зрадили. Максим Максимич – одні з таких людей, який сприйняв Печоріна всерйоз, а особливо – їх минулі приятельські, не більше, відносини. Коду-то Печорін служив на Кавказі офіцером, і насправді причина його служби полягала в якійсь історії, з-за якої його і заслали на Кавказ на певний час.
Печорін став служити під командуванням Максима Максимыча. Одного разу вони були запрошені в гості до горському князю, де Печорін і побачив незвичайно красиву дівчину, Беллу. Він її потім вкрав, так як йому здавалося, що він у неї закоханий. Але живемо лише один раз, а тому після всіх відмов дівчата полюбити його, і нарешті справжньої правди, що вона закохана в нього, Григорій зрозумів, що не любить її. Йому була байдужа дівчина, і він зрозумів це після деякого часу, а тому він її кинув. Казбич, закоханий у Беллу, загинув з нею.
Одного разу Печорин знову зустрівся з Максимом Максимовичем, тепер відставним полковником. Але їхня зустріч пройшла дуже холодно. Полковник був страшенно засмучений, адже він був упевнений у їхній дружбі. Він спробував звернутися до спільних спогадів про Белл, але Печорину це навпаки не сподобалося. І після кількох хвилин розмови – він просто поїхав, як і збирався, в Персію.
Один раз Печорін був на джерелах. Він зустрівся там зі своїм знайомим – Грушницким. Дуже самозакоханий молодий чоловік. Вони потай один одного ненавиділи. Також, на витоках збиралося своє суспільство. Грушницкий закохався в молоду княжну, яка була молода, горда і вродлива. Щоб побавитися і частково – нашкодити своєму ворогові, Печорін закохує в себе княжну, яка в кінці трохи не сходить від нього з розуму. Григорій Печорін до того ж вбиває Грушницкого на дуелі за наклеп. В цей час, одна жінок все терпить, так як вони були коханцями з Печоріним, але у неї є чоловік, а тому вона мовчить.
Після всіх подій – вона різко їде, розповівши все чоловікові. Печорін в розпачі, йому навіть здається на якийсь момент, що він її любить. Але потім, заспокоївшись, він живе своїм звичайним життям. Печорін відмовляється виходити за княжну, остаточно розбивши їй серце. Адже він не любить її.
4. Короткий зміст Лермонтов Герой нашого часу по главам
Передмова
У ньому автор розмірковує про те, що публіка не розуміє оповідань з іронією, їм треба, щоб все було просто і зрозуміло. Багато хто не зрозуміли твір – образилися, що автор написав тільки про їх вадах. Інші ж вважають, що він досить цікаво зобразив портрет своїх знайомих. Насправді, письменник під образом головного героя мав на увазі портрет всього покоління, зі всіма його недоліками.
Частина перша
Розділ 1. Бела
Автор описує свою зустріч на Кавказі зі штабс-капітаном, Максим Максимычем. Зустріч відбулася, коли вони їхали в Ставрополь. У письменника бики дуже повільно тягли дуже повільно візок з поклажею, на відміну, від штабс-капітана. Максим Максимич зрозумів, що він недавно на Кавказі і дав йому кілька корисних порад. Вони вирішили тримати шлях разом.
Пішов сніг, з-за якого їм довелося переночувати на станції, в саклі у осетинів. За чаєм, знайомі стали міркувати про те, що осетини – народ безграмотний, інша справа – чеченці. Максим Максимич розповів, що на весіллях гуляти у них небезпечно – на одній з таких, він насилу зміг піти. Зацікавившись, його супутник попросив розповісти йому цю історію.
Ця історія сталася п’ять років тому. Тоді штабс-капітан стояв у фортеці за Тереком, коли приїхав молодий офіцер, недавно відправлений з Росії служити на Кавказ. Звали молодого людини Григорій Олександрович Печорін. Був він славним офіцером, але з дивним суперечливим характером. Служив Печорін в цій фортеці рік, принісши чимало клопоту Максим Максимычу. Його співрозмовник попросив розповісти докладніше про цю людину.
Неподалік від фортеці жив один мирної князь. Його син, якого звали Азаматом, їздив туди кожен день. Штабс-капітан і молодий офіцер сильно його розпестили тому, як хлопчина був непоганим хлопцем, але одне було погано – дуже сильно любив гроші. Жартома, пообіцявши дати йому грошей, Григорій Печорін попросив у нього кращого козла з батьківського стада. На наступну ніч, хлопчик приносить їм тварина. Тільки злити Азамата було небезпечно – гарячий мав вдачу.
Покликав мирної князь Печоріна і Максим Максимыча на весілля своєї старшої дочки. Їх посадили на почесне місце, і тут до Григорію Олександровичу підходить дівчина, молодша дочка князя і проспівує йому щось на кшталт компліменту. Її звали Бела, і вона була дуже гарна собою. Дівчина зацікавила офіцера, і весь вечір вони переглядалися. Але не тільки йому сподобалася дочка князя: серед запрошених гостей був один знайомий штабс-капітана – Казбич. Вдачі він був розбійницького, був спритний і мав найкращу кінь у всій Кабарде. Кінь була під стать своєму господареві – розумна, швидка, на його голос відгукувалася, бо він іноді її навіть не прив’язував. В той вечір, на Казбиче була надіта кольчуга, і Максим Максимич вирішив, що він щось затіває.
Вночі, штабс-капітан вирішив вийти на свіже повітря і перевірити коней. Раптом він почув розмову двох людей: один голос належав Азамату, а другий був голос Казбича. Хлопчикові дуже сподобалася кінь розбійника, він готовий був запропонувати його господареві багато коней, а Казбич відмовлявся обмінювати їх на свого Карагеза. Тоді у відчаї, молодик запропонував викрасти для нього свою молодшу сестру Белу. Казбич не піддавався на умовляння і, розсердившись, сказав, що Азамат ще малий для його коня. Хлопець розсердився і вдарив розбійника. Почалася метушня, і Максим Максимич з Печорином поспішили виїхати.
Штабс-капітан розповів товаришеві про почуту розмову. Печоріна зацікавила ця ситуація, і він став все частіше в розмовах з Азаматом згадувати про Карагезе. Побачивши, що без коня хлопчисько не може жити, Григорій Олександрович сказав, що дістане йому коня, а натомість просить Белу. Дочекавшись, коли князь поїхав, вночі хлопчина привіз свою сестру Печорину. Нас наступний день, Казбич приїхав у фортецю і зайшов до Максим Максимычу. Поки вони розмовляли, хтось встиг вкрасти його кінь. Дізнавшись про це, Казбич вибіг і хотів застрелити викрадача, але промахнувся. Зрозумівши, що кінь не повернути, він розридався, як дитина. На ранок він дізнався, що викрав коня Азамат. Розбійник вирішив відправитися в аул князя, але дома не було. А хлопчик додому не повернувся, і більше його не бачили.
Штабс-капітан здогадався, що Бела знаходиться у Печоріна. Він хотів умовити офіцера повернути дівчину батькові, але Григорій Олександрович не хотів цього робити тому, що вона йому дуже подобалася. Печорін дарував їй дорогі подарунки, але Бела продовжувала боятися його. Нарешті, Григорій Олександрович вирішив виїхати і повідомив їй про це. Злякавшись, що він її залишить, дівчина зізналася, що він давно їй подобається. Але недовго тривало їхнє щастя. Казбич вирішив помститися за свого коня і вбив князя. Бела, дізнавшись про це, засмутилась, але ще більше її засмутило, що Печорин став холодний до неї. Він часто відлучався з фортеці, щоб пополювати, а вона залишалася одна. Одного разу, коли вона розмовляла з Максим Максимычем, вони побачили Казбича, який був на коні її батька. Штабс-капітан розповів про це Печорину, і той вирішив, що Бэле більше не слід одній ходити на кріпосний вал. Однак, це не врятувало Белу. Вони поїхали на полювання, залишивши черкешенку одну. У розпал полювання, почули постріл з боку фортеці. Здогадавшись, що це був Казбич, поскакали вони назад, наздогнавши його, вони побачили Белу, переброшенную через коня. Печорін підстрелив коня, і тоді Казбич вдарив Белу кинджалом. Черкесу вдалося втекти, а офіцер і штабс-капітан кинулися до Бэле.
Бела прожила два дні. Після її смерті, Печорін переживав, а через якийсь час його перевели в інший полк і після цього вони Максим Максимычем більше не бачилися.
Розділ 2. Максим Максимич
Автор, діставшись до місця призначення, став чекати «оказію». В готелі він випадково зустрічає свого знайомого Максима Максимыча. Увечері, коли вони пили чай, повз проїжджали вози, а в кінці процесії їхала модна коляска разом з пещеним слугою. Зацікавившись екіпажем, штабс-капітан підійшов до слуги і запитав, хто його господар. Дізнавшись, що це Печорін, старий дуже зрадів. Григорій Олександрович залишився у одного полковника, і штабс-капітан попросив його слугу передати, що його чекає старий знайомий, Максим Максимич.
Автор пішов у кімнату, а старий залишився за воротами чекати повернення свого друга. Прочекавши до самої пізньої ночі, він повернувся в готель, не дочекавшись Печоріна.
Вставши рано-вранці, він попросив свого знайомого послати за ним, коли Григорій Олександрович повернеться. Побачивши, що молодий офіцер повернувся, автор негайно послав за штабс-капітаном. Але Печорін наказав своєму слузі збиратися. Злякавшись, що Максим Максимич не встигне вчасно, він підійшов до молодого чоловіка і сказав, що його чекає старий знайомий – штабс-капітан.
Але Максим Максимич встиг. Добігши, він хотів кинутися на шию Печорину, але той лише простягнув йому руку. Здивований і ображений старий, запитав, куди він відправляється. Печорін відповів, що тримає шлях до Персії. Трохи поговоривши, Григорій Олександрович їде, залишивши штабс-капітану свої записи.
Автор попросив старого віддати йому записи, що той і зробив. Максим Максимич відмовився їхати тому, що не встиг закінчити свої ранкові справи. Автор здогадався, що штабс-капітан вперше знехтував своїми службовими обов’язками, щоб зустрітися з другом. Попрощавшись із Максим Максимычем, автор їде.
Журнал Печоріна
Передмова
У ньому автор повідомляє читачам, що Печорін, повертаючись з Персії, помер. Це і спонукало письменника опублікувати деякі записи офіцера. Зроблено це було для того, щоб люди стали краще розбиратися в людській натурі.
Тамань
Одного разу, проходячи службу на Кавказі, Печорину довелося зупинитися в Тамані в будиночку, про якого ходила недобра слава. Його там зустрів лише сліпий хлопчик, погано говорить по-російськи. Розташувавшись на нічліг, Григорій Олександрович ніяк не міг заснути. Раптом він почув, як цей хлопчик вийшов з дому, і, з цікавості поспішив за ним. Той підійшов до берега і став розмовляти з якоюсь жінкою. Вони чекали прибуття Янко, незважаючи на бурю. Припливла до берега човен: з неї вийшов чоловік і почав діставати якийсь вантаж. Печорін повернувся назад в будинок, думаючи про це дивному випадку.
Вранці, він пішов у справах, а, повернувшись додому, від козака дізнався, що до них в будинку прийшла господиня-баба з дочкою. Стара виявилася глухою, а сліпий хлопчик не зізнався йому, навіщо він виходив вночі з дому. З досади Печорін вийшов з будинку і побачив красиву дівчину, яка співає пісню. Зав’язавши з нею розмову, офіцер сказав їй, що він бачив її вночі на березі. Вночі дівчина запрошує його на прогулянку. Печорін погоджується і просить козака не спати, поки він не повернеться.
Печорін і дівчина відправляються кататися на човні. Раптом, дівчина накидається на молоду людину і намагається його втопити, боячись, що він розповість про те, що бачив. Насилу вибравшись на берег, Печорін залишається спостерігати за тим, що відбувається далі. Раптом приходить сліпий хлопчик, несучи якийсь вантаж, на човні підпливає Янко і каже, що залишатися тут більше не можна, дівчину він забирає з собою. Вони спливають, залишивши сліпого хлопчика на березі. Печорін здогадався, що це була банда контрабандистів, яких він злякав. На наступний день Григорій Олександрович їде.
Княжна Мері
В П’ятигорську, перебуваючи на лікуванні водами, Печорін зустрічає молодого юнкера Грушницкого, який був про себе дуже високої думки. Він розповідає про сім’ю Ліговських і молодий княжні Мері, яка йому подобається. Княжна Мері, молода дівчина, приємної зовнішності, вихована і високої про себе думки, не звертала уваги на Печоріна і Грушницкого. Але останній, розважаючи її від нудьги, заслужив її прихильність. Печорину Мері здалася нецікавою особливою, його більше розважало, як будуть розвиватися відносини між ним і його знайомим.
Тим часом, в П’ятигорськ приїжджає колишня кохана Печоріна – Віра. Вона була заміжньою жінкою і тому, вони могли бачитися тільки у родичів чоловіка – Ліговських. Віра попросила Григорія Печоріна доглядати за княжною Мері для відводу очей. Йому це здалося забавним ще й тому, що він хотів відвоювати увагу княжни у Грушницкого.
Печорину це вдається з кожним днем, Мері закохувалася в нього все більше і більше, а Грушницкий ставав їй нецікавий. Самолюбство юнкера було зачеплено, і він вирішує помститися Печорину. Молодий же людина починає розуміти, що він і сам небайдужий до княжни. Віра починає ревнувати свого коханого і повідомляє йому, що їде до Кисловодська і просить приїхати його слідом за нею.
Княжна Мері визнається Печорину в любові, але він не відповідає їй взаємністю. Доктор Вернер, один офіцера, каже, що Грушницкий розпускає чутки про їхні стосунки. Вночі, повертаючись від Віри Печоріна зловили юнкер і його друг, драгунський капітан, але йому вдалося від них піти. На наступний день, Грушницкий розповідає всім, що Печорін був у Лиговской, той, почувши розмову, викликає юнкера на дуель.
Вернер повідомляє Григорію Олександровичу, що капітан збирається зарядити тільки пістолет Грушницкого. Печорін просить доктора не турбуватися і не відмовляється від дуелі. На місці, юнкер не зміг вистрілити в опонента, Печорін ж застреливает Грушницкого.
Повертаючись додому, він читає лист від Віри, яка повідомляє йому, що чоловік все дізнався і вони не зможуть більше бачитися. Печорін хотів наздогнати їх, але не встиг. Княгиня Ліговська хоче, щоб він одружився на княжні. Молодий чоловік пояснюється з княжною і каже, що не любить її. Через історію з дуеллю, Печоріна переводять у фортецю, де він знайомиться з Максим Максимычем.
Фаталіст
Засидівшись у одного офіцера, гості починають сперечатися про те, чи правда, що доля людини визначена. Виходить Вулич – дуже азартний, але не дуже везучий, офіцер,- пропонує парі, щоб з’ясувати: чи правда це повір’я чи ні. Печорін погоджується і робить ставку. Вулич бере зі стінки рушницю і стріляє собі в голову, але виходить осічка. Григорій Печорін, підійшовши до нього, каже, що той скоро помре. Вулич, розсердившись, просить його не говорити дурниць.
Повертаючись додому, Печорін зустрічає знайомих козаків, які попереджають його, щоб він був обережнішим: по місту ходить п’яний козак, який не заспокоїться, поки не заріже кого-небудь.
Вдома, він все думає про Вуличе, охоплений сумнівами. До нього приходять офіцери і повідомляють, що Вулича зарізав п’яний козак за те, що той зробив йому зауваження. Вони побігли до хати, в якій сховався цей чоловік. Ніхто не міг підійти до нього боялись, що він кого-небудь вб’є. Печорін, передчуваючи, що йому це вдасться, пропонує свою допомогу і не помиляється. Повернувшись назад, він заводить розмову про це дивному випадку з Максим Максимычем.
Читати короткий зміст Герой нашого часу. Короткий переказ. Для читацького щоденника візьміть 5-6 пропозицій