«Доля людини» короткий зміст розповіді Шолохова для 9 класу – читати переказ онлайн

Зміст

  • Про творі
  • Головні герої
  • Інші персонажі
  • Короткий зміст
  • Життя до війни
  • Воєнний час
  • Табірні роботи
  • Втеча
  • В очікуванні зустрічі з сином
  • Післявоєнний час
  • Висновок
  • Тест за оповіданням
  • Про творі

    Оповідання Михайла Шолохова «Доля людини» оповідає про життя солдата Великої Вітчизняної Війни, Андрія Соколова. Нагрянула війна забрала в чоловіка все: сім’ю, будинок, віру в світле майбутнє. Вольовий характер і твердість духу не дозволили зламатися Андрію. Зустріч з осиротілим хлопцем Ванюшкою привнесла в життя Соколова новий сенс.

    Даний переказ входить у навчальну програму літератури 9 класу. Перед тим як ознайомитися з повною версією твору, ви можете прочитати онлайн короткий зміст «Доля людини» Шолохова, яке познайомить читача з найбільш важливими епізодами «Долі людини».

    Головні герої

    Андрій Соколов – головний герой оповідання. Працював шофером у воєнний час, поки фріци не взяли його в полон, де він провів 2 роки. У полоні значився під номером 331.

    Анатолій – син Андрія та Ірини, який пішов на фронт під час війни. Стає командиром батареї. Анатолій загинув у День перемоги, його вбив німецький снайпер.

    Ванюшка – сирота, прийомний син Андрія.

    Інші персонажі

    Ірина – дружина Андрія

    Крыжнев – зрадник

    Іван Тимофійович – сусід Андрія

    Настуся і Олюшка – дочки Соколова

    Короткий зміст

    На Верхньому Доні настала перша весна після війни. Припекающее сонце зворушило лід на річці і почалося повінь, перетворило дороги в розмиту не проїзну жижу. Автору оповідання в цю пору бездоріжжя потрібно було потрапити на станцію Букановская, до якої було близько 60 км. Він дістався до переправи через річку Еланку і разом з супроводжуючим його шофером переплив на дірявий від старості човні на інший берег. Водій знову поплив, а оповідач залишився його чекати. Так як шофер обіцяв повернутися тільки через 2 години, оповідач вирішив зробити перекур. Він дістав цигарки, які намокли під час переправи, і розклав їх сушити на сонечку. Оповідач сів на тин і задумався.

    Незабаром від думок його відволік чоловік з хлопчиком, які рухалися у напрямку до переправи. Чоловік підійшов до оповідачеві, привітався з ним і поцікавився: чи довго чекати ще човен. Вирішили разом перекурити. Оповідач хотів запитати співрозмовника, куди він таке бездоріжжя направляється з маленьким сином. Але чоловік його випередив і заговорив про минулу війну.
    Так оповідач і познайомився з коротким переказом життєвої історії чоловіка, якого звали Андрій Соколов.

    Життя до війни

    Несолодко довелося Андрієві ще в довоєнний час. Будучи молодим хлопцем, він поїхав на Кубань працювати на куркулів (заможних селян). Це був суворий період для країни: йшов 1922 рік, голодний час. Ось і померли мати, батько і сестра Андрія з голоду. Залишився він зовсім один. Повернувся він на батьківщину лише через рік, продав батьківський будинок і одружився на сироті Ірині. Хороша попалася дружина Андрію, слухняна і не буркотлива. Ірина любила і поважала чоловіка.

    Незабаром у молодої пари з’явилися діти: спочатку син Анатолій, а потім дочки Олюшка і Настуся. Обустроилась сім’я добре: жили в достатку, будинок свій відбудували. Якщо раніше Соколов випивав з друзями після роботи, то тепер поспішав додому до коханої дружини і дітей. В 29-му пішов Андрій з заводу і став працювати шофером. Пролетіли для Андрія ще 10 років непомітно.

    Війна почалася несподівано. Андрію Соколову прийшла повістка з військкомату, і він іде на фронт.

    Воєнний час

    Проводжали Соколова на фронт всією родиною. Погане передчуття мучило Ірину: ніби в останній раз вона бачиться з чоловіком.

    Під час розподілу отримав Андрій військовий вантажівка і відправився за його бубликом на фронт. Але повоювати йому довго не довелося. Під час наступу німців Соколову було віддано завдання: поставити боєприпаси солдатам в гарячу точку. Але довести снаряди до своїх не вийшло – фашисти підірвали вантажівку.

    Коли дивом вижив Андрій отямився, то побачив перевернутий вантажівка і підірвані боєприпаси. А бій вже йшов десь позаду. Тут Андрій зрозумів, що потрапив прямо в оточення до німців. Російського солдата фашисти відразу примітили, але вбивати не стали – робоча сила потрібна. Так опинився Соколов в полоні разом з однополчанами.

    Бранців загнали в місцеву церкву переночувати. Серед заарештованих опинився військовий лікар, який пробирався у темряві і опитував кожного солдата про наявність поранень. Соколова дуже турбувала рука, вивихнута під час інциденту вибуху, коли його викинуло з вантажівки. Доктор вправив Андрію кінцівку, за що солдат був йому дуже вдячний.

    Ніч виявилася неспокійна. Незабаром один з полонених почав просити німців випустити його справити нужду. Але старший конвою заборонив кого-небудь випускати з церкви. Полонений не витримав і заплакав: «Не можу, — каже, — оскверняти святий храм! Я ж віруючий, я християнин!». Німці застрелили докучливого богомольця і ще кілька полонених.

    Після цього заарештовані принишкли на деякий час. Потім почалися розмови пошепки: стали один одного розпитувати, хто звідки родом і як потрапив у полон.

    Соколов почув поруч з собою тихий розмову: один з солдатів погрожував взводному, що розповість німцям про те, що той не простий рядовий, а комуніст. Погрожував, як з’ясувалося, звали Крыжнев. Взводний благав Крыжнева не видавати його німцям, але той стояв на своєму, аргументуючи, «що своя сорочка до тіла ближче».

    Після почутого Андрія затрясло від люті. Він вирішив допомогти взводному і вбити підлого партійця. Вперше в житті Соколов вбив людину, і так гидко стало йому, ніби він «якогось гада повзучого душив».

    Табірні роботи

    Вранці фашисти почали з’ясовувати, хто з полонених відноситься до комуністів, комісарів і євреїв, щоб розстріляти їх на місці. Але таких не виявилося, як і зрадників, які могли видати.

    Коли заарештованих пригнали в табір, Соколов почав думати, як йому до своїх вирватися. Одного разу представився полоненому такий випадок, вдалося втекти і відірватися від табору на 40 км. Лише за слідами Андрія йшли собаки, і незабаром його спіймали. Натравленные собаки порвали на ньому весь одяг і покусали в кров. Помістили Соколова в карцер на місяць. Після карцеру послідували 2 роки тяжких робіт, голоду, знущань.

    Потрапив Соколов на роботи в кам’яний кар’єр, де полонені «вручну довбали, різали, кришили німецький камінь».

    Від важких робіт загинуло більше половини робітників. Не витримав як-то Андрій, і виголосив необачні слова в бік жорстоких німців: «Їм по чотири кубометри виробітку треба, а на могилу кожному з нас і одного кубометра через очі вистачить».

    Знайшовся зрадник серед своїх, і доповів про це фріцам. На наступний день Соколова попросив до себе німецьке начальство. Але перш ніж вести солдата на розстріл, комендант блоку Мюллер запропонував йому випити і закусити за перемогу німців.

    Практично дивлячись в очі смерті, відважний боєць відмовився від такої пропозиції. Мюллер тільки усміхнувся й наказав пити Андрію за свою загибель. Втрачати полоненому вже було нічого, і він випив за позбавлення від своїх мук. Незважаючи на те, що боєць був дуже голодним, до закуски фашистів він так і не доторкнувся. Німці налили другий стакан заарештованому і знову пропонують йому закусити, на що Андрій відповів німцеві: «Вибачте, гер комендант, я і після другої склянки не звик закушувати». Розсміялися фашисти, налили Соколову третій стакан і вирішили не вбивати його, тому що він показав себе як справжній, вірний своїй батьківщині солдатів. Його відпустили в табір, а за проявлену сміливість дали буханець хліба і шматок сала. У блоці розділили провізію порівну.

    Втеча

    Незабаром Андрій потрапляє працювати на шахти в Рурську область. Йшов 1944 рік, Німеччина стала здавати свої позиції.

    По випадковості німці дізнаються, що Соколов колишній шофер, і він надходить на службу німецької контори «Тодте». Там він стає особистим водієм толстого фріца, майора армії. Через деякий час німецького майора посилають у прифронтову смугу, а разом з ним і Андрія.

    Знову полоненого стали відвідувати думки про втечу до своїх. Одного разу помітив Соколов п’яного унтера, завів його за кут зняв з нього всі обмундирування. Форму Андрій сховав під сидіння в машині, а також приховав гирю і телефонний провід. Для здійснення плану все було готове.

    Як-то вранці майор наказує Андрію везти його за місто, де той керував будівництвом. В дорозі німець задрімав, і як тільки виїхали за місто, Соколов дістав гирку й торохнув німця. Після герой дістав приховану форму, швидко переодягнувся і поїхав во весь опор в бік фронту.

    На цей раз вдалося хороброму воїнові дістатися до своїх з німецьким «гостинцем». Зустріли його як справжнього героя і обіцяли представити до державної нагороди.
    Дали бійцеві місяць відгулу: підлікуватись, відпочити з рідними побачитися.

    Відправили Соколова для початку в госпіталь, звідки він одразу написав листа дружині. Пройшло 2 тижні. Приходить з батьківщини відповідь, але не від Ірини. Лист писав їх сусід, Іван Тимофійович. Не радісним виявилося це послання: дружина і дочки Андрія загинули ще в 42-м. Німці підірвали будинок, де вони жили. Залишилася від їх хатенки лише глибока яма. Вижив тільки старший син Анатолій, який після загибелі рідних попросився на фронт.

    Андрій приїхав до Воронежа, подивився на місце, де раніше стояв його будинок, а тепер яма, наповнена іржавою водою, і в цей же день відправився в дивізію назад.

    В очікуванні зустрічі з сином

    Довго не вірив Соколов свого нещастя, сумував. Жив Андрій тільки надією побачитися з сином. Між ними почалося листування з фронту і батько дізнається, що Анатолій став командиром дивізії і отримав безліч нагород. Гордість переповнювала Андрія за сина, і у думках він вже став малювати, як заживуть вони з сином після війни, як він стане дідом і буде няньчити внуків, зустрівши спокійну старість.

    У цей час російські війська стрімко наступали і відсували фашистів до німецького кордону. Тепер вести листування не було можливості, і лише до кінця весни батько отримав звістку від Анатолія. Солдати підійшли впритул до германської границі – 9 травня настав кінець війни.

    Схвильований, щасливий Андрій чекав з нетерпінням зустрічі з сином. Але недовгою була його радість: Соколову повідомляють, що командира батареї підстрелив німецький снайпер 9 травня 1945 року, в День Перемоги. Проводив батько Анатолія в останній шлях, поховавши сина на німецькій землі.

    Післявоєнний час

    Незабаром Соколова демобілізували, але повертатися до Воронежа він не захотів з-за важких спогадів. Тоді він згадав про військовому одного з Урюпинська, приглашавшего його до себе. Туди ветеран і попрямував.

    Один жив з дружиною на околиці міста, дітей у них не було. Прилаштував приятель Андрія працювати шофером. Після роботи Соколов часто заходив в чайну, щоб пропустити стаканчик-другий. Біля чайної Соколов примітив безпритульного хлопчика 5-6 років. Андрій дізнався, що безпритульного звали Ванюшка. Дитина залишилася без батьків: мати загинула під час бомбардування, а батька вбили на фронті. Андрій вирішив усиновити дитину.

    Привів Соколов Ваню в будинок, де жив з сімейною парою. Хлопчика помили, нагодували і одягли. Став дитина свого батька в кожен рейс супроводжувати і ні за що не погоджувався залишатися вдома без нього.

    Так і жили б син з батьком ще довго в Урюпінську, якщо б не один інцидент. Їхав якось Андрій на вантажівці в негоду, машину занесло, і він збив з ніг корову. Тварина залишилося неушкодженим, а Соколова позбавили водійських прав. Списався тоді чоловік ще з одним товаришем по службі з Кашары. Той запросив його до себе попрацювати і обіцяв, що допоможе отримати нові права. Ось вони і зараз тримають шлях з сином в Кашарський район. Зізнався Андрій оповідачеві, що все одно б довго в Урюпінську не витримав: туга не дає йому засиджуватися на одному місці.

    Все б добре, але серце в Андрія стало пустувати, боїться не витримає, і синочок один залишиться. Кожен день своїх покійних рідних став чоловік бачити, ніби кличуть його до себе: «Розмовляю про все і з Іриною, і з діточками, але тільки хочу дріт руками розсунути, — вони йдуть від мене, ніби тануть на очах… І ось дивна річ: вдень я завжди міцно тримаю себе, з мене ні «оха», ні подиху не вичавиш, а вночі прокинуся, і вся подушка мокра від сліз…»

    Тут з’явився човен. На цьому і закінчилася історія Андрія Соколова. Він попрощався з автором, і вони рушили до човна. З сумом оповідач дивився цим двом близьким, осиротілим людям слідом. Йому хотілося вірити в краще, в кращу подальшу долю цих чужих йому людей, які стали для нього за пару годин близькими.

    Ванюшка обернувся й помахав повествователю на прощання.

    Висновок

    У творі Шолохов піднімає проблему людяності, вірності і зради, хоробрість і боягузтво на війні. Умови, в які поставила життя Андрія Соколова, не зломили його як особистість. А зустріч з Іваном подарувала йому надію і мета в житті.

    Познайомившись з оповіданням «Доля людини» в скороченні, рекомендуємо вам прочитати повну версію твору.

    Тест за оповіданням

    Пройдіть тест і дізнайтеся, як добре запам’ятали короткий зміст розповіді Шолохова.

    Для більш повного розуміння короткого змісту рекомендуємо ознайомитися з характеристиками головних героїв:

    • Головні герої «Долі людини»

    Сподобалося короткий зміст? Допоможи проекту – тисни на кнопку, розкажи друзям:

    Соц закладки
    Соц закладки
    Добавить комментарий