Зміст
Про творі
Якщо ви шукали повний зміст оповідання «Бежин луг» Тургенєва – перейдіть за цим посиланням у нашу зручну бібліотеку.
Розповідь Тургенєва «Бежин луг» був вперше опублікований в 1851 році в журналі «Современник». Твір увійшов в цикл оповідань автора «Записки мисливця». Нарис відноситься до літературного напрямку реалізм, але в ньому також присутні риси романтизму (яскраві описи природи, легенди і повір’я, які переплітаються з реальним життям героїв).
Твір вивчається, у програмі літератури 6 класу, на нашому сайті ви можете прочитати короткий зміст «Бежин луг» онлайн.
Головні герої
Оповідач – мисливець, від його особи ведеться розповідь.
Іллюша – хлопчик 12 років, знає багато народних повір’їв та історій про нечисту силу.
Павлуша – хлопчик 12-ти років, «дивився він дуже розумно і прямо, так і в голосі в нього звучала сила».
Інші герої
Федько – хлопчик 14-ти років, найстарший з хлопців, за всіма прикметами – виходець з багатої родини. Поїхав з іншими хлопцями заради забави.
Костя – хлопчик 10-ти років.
Ваня – хлопчик семи років, який практично всю ніч спав.
Короткий зміст
В один з теплих липневих днів оповідач полював за тетеревами в Чернском повіті Тульської губернії. Він настріляв «досить багато дичини» і повертався ввечері додому. Заблукавши в сутінках, оповідач спочатку йшов повз осичняків, потім опинився в незнайомій розораної лощині. Не намагаючись розібрати дороги, він пішов «зірок» і несподівано опинився перед «величезною рівниною», званої Бежин луг, яку огибала широка річка. Біля підніжжя пагорба чоловік помітив два багаття і людей.
Оповідач спустився до вогнищ – біля них розташувалися селянські діти із сусідніх сіл, що стерегли табун коней з двома великими собаками. Оповідач попросився до них переночувати, ліг біля багаття і, спостерігаючи за нічним природою, слухав розмови хлопців.
Всього хлопчиків було п’ять: Федя, Павлуша, Іллюша, Костя і Ваня. Оповідач описує зовнішність хлопчиків. Федя – «стрункий хлопчик, з красивими і тонкими рисами обличчя».
Павлуша – з чорними волоссям, сірими волоссям, рябим блідим обличчям і незграбним присадкуватим тілом. Іллюша – з горбоносим, витягнутим, підсліпуватим особою, яка «виражало якусь тупу, хворобливу дбайливість». Костя – хлопчик з задумливим і сумним поглядом, її очі, «здавалося, хотіли щось висловити, для чого мовою, <…> — не було слів». Наймолодший Ваня всю ніч спав під рогожаною.
Оповідач прикинувся сплячим і хлопчики біля багаття розговорилися. Іллюша розповів, як заночевав якось з хлопцями на паперовій фабриці, вони чули домовика. Вночі над ними хтось стукав і ходив, а після спустився до них по сходах, відчинив двері, але в дверях хлопці нікого не побачили. Тут у одного чана почала ворушитися форма, в іншого – гак з цвяха знявся і встав на місце. «Потім ніби хтось пішов до дверей, та раптом як закашляет, як заперхает». Хлопчики сильно злякалися.
Таку історію розповів Костя – про слобідському плотнике Гавриле. Як-то чоловік пішов в ліс по горіхи, заблукав і вирішив переночувати в лісі. Але тільки він задремает, як прокидається від того, що його ніби хтось кличе. Нарешті Гаврило побачив, що сидить на гілці русалку, яка кликала його до себе. Чоловік перехрестився – тут же русалка, яка до цього весело сміялася, плакала: «Не хреститися б тобі, – каже, – чоловіче, жити б тобі зі мною на радості до кінця днів; а плачу я, убиваюсь тому, що ти хрестився; та не я одна побиватися буду: убивайся ж і ти до кінця днів». Тут же і пропала. А Гаврило з тих пір невеселий став.
Вдалині почувся «протяжний, дзвінкий, майже стенящий звук». Хлопчики здригнулися, Ілля шепнув: «З нами хресна сила!».
Після того як хлопці заспокоїлися, Іллюша завів розмову про те, що трапилося нещодавно подію на прорваної греблі «нечистому глухому місці, де похований потопельник. Хлопчик розповів, що якось прикажчик відправив псаря Ніну, на пошту, але чоловік затримався і повертався вже вночі. Перебираючись через греблю, він помітив на могилі потопельника баранчика. Чоловік взяв тварину з собою, але поки віз, зауважив, що баранчик пильно дивиться йому в очі. Став він його десь за шерстю гладити, — каже: «Баранець, баранець!
» А баран раптом як оскалит зуби, та йому теж: «Баранець, баранець…».
Раптом «обидві собаки разом піднялися, із судомним гавкотом кинулися геть від вогню і зникли в темряві. Всі хлопчики перелякалися». Павлуша побіг за собаками, але незабаром прискакав на коні і сказав, що думав, що собаки відчули вовка, але там нічого немає.
Хлопчики продовжили бесіду. Ілля розповів, що в Варнавицах часто зустрічали покійного пана, який шукав розрив-траву, тому що на нього сильно тиснула могила. Костя здивувався – він думав, що небіжчиків можна тільки у батьківську суботу побачити. Іллюша відповів, що у батьківську суботу можна ще й дізнатися, хто скоро помре: треба сісти на церковну паперть і дивитися, хто пройде повз тебе. Так баба Уляна, сидячи на паперті, побачила що йде сама себе.
Хлопці принишкли. Над ними пролетів білий голубок. Хлопці згадують про нещодавно трапилося в Шаламова «предвиденьи небесному» – сонячному затемненні. Іллюша переказує повір’я про Тришке – лукавому людині, який з’явиться в затемнення і якого не можна буде ні зловити, ні у в’язницю посадити.
Раптово над річкою, двічі пролунав різання крик чаплі. Хлопчики заговорили про лісовику – Кості здалося, що він чув його крики. Ілля заперечив: лісовик не кричить, він німий – «тільки в долоні плескає так тріщить».
Павлуша підвівся і пішов до річки за водою. Іллюша в цей час розповів хлопцям, що коли людина черпає воду з річки, його може за руку схопити водяний і до себе потягнути. Хлопці згадали про Akuline-дурепі, яку «водяний зіпсував», а також про Васю, який, граючи на березі, випадково потонув. Повернувшись, Павлусь розповів, що коли він набирав воду, його наче з-під води Васіним голосом звали.
До ранку розмова хлопчиків поступово вщух, а оповідач задрімав. Чоловік прокинувся ще до світанку і, кивнувши прокинулась Павлуші, пішов уздовж задымившейся річки». «Я, на жаль, мушу додати, що в тому ж році Павла не стало. Він не потонув: він убився, впавши з коня. Шкода, славний був хлопець!»
Висновок
Розповідь Івана Сергійовича Тургенєва «Бежин луг» розкриває перед читачем світ народних поетичних прийме і казок про всілякої «нечисті»: домовиків, русалок, лісовиків, водяних, привидів. У творі легенди та повір’я гармонійно доповнені картинами мальовничої природи, а сама композиція нарису відсилає читача до просторічного жанру «страшну історію», характерною ознакою якої є елементи містики і незрозуміле, загадкове трагічний кінець.
Щоб оцінити красу складу Тургенєва, рекомендуємо не зупинятися на короткому переказі «Бєжиного луки», а прочитати розповідь повністю.
Тест за оповіданням
Після прочитання короткого змісту розповіді рекомендуємо пройти цей тест:
Почати тест!
Правильних відповідей:
Ваш результат:
Сподобалося короткий зміст? Допоможи проекту – тисни на кнопку, розкажи друзям: