“Золота роза” твір

Ідея книги народилася в 30-ті роки, але у повною мірою оформилася лише тоді, коли Паустовський став закріплювати на папері досвід своєї роботи в семінарі прози в Літературному інституті ім. Горького. Паустовський спочатку збирався назвати книгу “Залізної розою”, проте пізніше відмовився від наміру, – історія лірника Остапа, скував залізну троянду, увійшла в якості епізоду в “Повість про життя”, і письменник не захотів вдруге експлуатувати сюжет. Паустовський збирався, але не встиг написати другу книгу нотатки про творчість. В останньому прижиттєвому виданні першої книжки (Зібрання творів. Т. З. М. 1967-1969) були розширені дві глави, з’явилося кілька нових розділів, в основному, про письменників. Написані до 100-річчя Чехова “Нотатки на цигарковому коробці”, стали главою “Чехов”. Нарис “Зустрічі з Олешею” перетворився в голову “Маленька роза в петлиці”. До складу цього ж видання включені нариси “Олександр Блок” та “Іван Бунін”.

“Золота роза”, за словами самого Паустовського, “книга про те, як пишуться книжки”. Лейтмотив її найбільш повно втілено в оповіданні, яким починається “Золота роза”. Історія про “дорогоцінної пилу”, яку збирав паризький сміттяр Жан Шамет, щоб, зібравши дорогоцінні крупинки, замовити у ювеліра золоту троянду, є метафорою творчості. У жанрі книги Паустовського немов відображена її головна тема: вона складається з коротких “крупинок”-розповідей про письменницький обов’язок (“Напис на валуні”), про зв’язок творчості з життєвим досвідом (“Квіти з стружок”), про задум і натхнення (“Блискавка”), про співвідношення плану і логіки матеріалу (“Бунт героїв”), про російською мовою (“Алмазний мова”) і знаки пунктуації (“Випадок в магазині Альшванга”), про умови роботи художника (“Як ніби дрібниці”) і художньої деталі (“Старий у станційному буфеті”), про уяві (“Животворне начало”) і про пріоритет життя перед творчою уявою (“Нічний диліжанс”).

Умовно книгу можна розділити на дві частини. Якщо в першій автор вводить читача в “таємне таємних” – у свою творчу лабораторію, то другу її половину склали етюди про письменників: Чехова, Буніна, Блоці, Мопассаном, Гюго, Олеші, Пришвине, Ґріні. Розповідями властивий тонкий ліризм; як правило, це розповідь про пережите, про досвід спілкування – очній або заочній – з тим чи іншим з майстрів художнього слова.

Жанровий склад “Золотої рози” Паустовського багато в чому унікальний: у єдиному композиційно закінченому циклі об’єдналися різні за своїми характеристиками фрагменти – сповідь, мемуари, творчий портрет, нарис творчості, поетична мініатюра про природу, мовознавче дослідження, історія задуму і його втілення в книзі, автобіографія, побутова замальовка. Незважаючи на жанрову різнорідність, матеріал “сцементирован” наскрізним образом автора, який диктує нам свій ритм і тональність, веде міркування у відповідності з логікою єдиної теми.

“Золота роза” Паустовського викликала багато відгуків у пресі. Критики відзначали високу майстерність письменника, оригінальність самої спроби трактувати проблеми мистецтва засобами самого мистецтва. Але вона ж і викликала багато нарікань, що відбивали дух перехідного часу, предшествовашего “відлиги” кінця 50-х рр. письменника дорікали в “обмеженості авторської позиції”, “надмірність красивих деталей”, “недостатній увазі до ідейній основі мистецтва”.

Сподобалася стаття? Поділитися з друзями: