Розповідь “Пан із Сан-Франциско” був написаний Буніним в 1915 році, під час першої світової війни. У цей складний період відбувалося переосмислення усталених цінностей, люди як би по-новому дивились на себе і навколишній світ, намагаючись зрозуміти причини катастрофи і знайти вихід зі сформованої ситуації.
“Пан із Сан-Франциско” Буніна, на мій погляд, є одним з таких творів. У цьому оповіданні письменник розмірковує про те, що ж є головним в житті, чому потрібно слідувати, що може дати порятунок і заспокоєння.
По ходу дії, спостерігаючи за пересуваннями багатого американця і його сім’ї, ми розуміємо, що спосіб життя і думки цих людей містить в собі якийсь недолік, що-те, що перетворює їх на живих мерців.
На перший погляд, у житті пана з Сан-Франциско все благополучно. Він багатий, респектабельний, у нього є дружина і дочка. Все своє життя герой працював, йдучи до поставленої мети – багатства: “…нарешті, побачив, що зроблено вже багато, що він майже зрівнявся з тими, кого колись узяв собі за зразок…”.
До п’ятдесяти восьми років пан досяг своєї мети, але чого це йому коштувало? Письменник показує, що весь цей час герой не жив, а існував, позбавляючи себе всіх принад життя. Тепер, вже у свої похилі роки, він вирішив відпочити і насолодитися. Але що в його уявленні означає “отримувати задоволення від життя”?
Цей чоловік сліпий, живе в оточенні своїх ілюзій і ілюзій того суспільства, в якому він обертається. Більше того, у пана немає своїх думок, бажань, почуттів – він чинить так, як велить йому його оточення. Письменник повною мірою іронізує над цим: “Люди, до яких належав він, мали звичай починати насолоди життям з поїздки в Європу, Індію, Єгипет”.
Герой вважає себе володарем світу тільки тому, що він має багато грошей. Дійсно, завдяки своїм станом пан може дозволити собі багатоденний круїз в країни Старого Світу, певний рівень комфорту і сервісу (верхня палуба пароплава “Атлантида”, хороші номери готелів, дорогі ресторани і т. д.) Але все це “зовнішні” речі, лише атрибути, які не здатні зігріти душу людини, а тим більше, зробити його щасливим.
Бунін показує, що цей чоловік втратив у своєму житті найголовніше – він не знайшов кохання, справжньої родини, справжньої опори в житті. Пан із Сан-Франциско не любить свою дружину, а вона його не любить. Дочка цього чоловіка також нещасна в любові – вже будучи в зрілому для нареченої віці, вона не заміжня, тому що керується тими ж принципами, що і її батько. Письменник іронічно зауважує, що в цьому круїзі все сімейство розраховував зустріти багатого нареченого для неї: “…хіба не буває в подорожах щасливих зустрічей? Тут інший раз сидиш за столом або розглядаєш фрески поруч з мільярдером”.
По ходу подорожі героя письменник розвінчує його життєві цінності та ідеали, показує їх хибність і ефемерність, відірваність від реального життя. Кульмінацією цього процесу стає смерть пана. Саме вона, найреальніша з усього, що тільки може бути, розставила все по своїх місцях, вказала герою його місце. Виявилося, що гроші не відіграють ніякої ролі, коли мова йде про справжніх любові, повазі, визнанні. Після смерті героя ніхто навіть не згадав його ім’я, як, втім, і за його життя.
Тіло пана поверталося додому на тому пароплаві “Атлантида”, тільки в трюмі, серед ящиків і всякого мотлоху. Це, зрештою, характеризує істинне становище героя, його реальну значимість, підводить підсумок життя пана з Сан-Франциско. Підсумок цей плачевний.
Так що ж є справжні цінності в розумінні Буніна? Ми бачимо, що ідеали буржуазного світу він відкидає, вважаючи їх хибними і ведуть до руйнування. Я думаю, що істинне для письменника те, що стоїть над людськими амбіціями і помилками. Насамперед, це природа, вічна і незмінна, яка зберігає в собі закони Всесвіту. Крім того, це непорушні людські цінності, які також є продовженням вічних світових законів: справедливість, чесність, любов, довіра і т. д.
Людина, яка порушує все це, неминуче йде до смерті. Як і суспільство, яке проповідує такі цінності. Саме тому епіграфом до своєї розповіді Бунін взяв рядки з Апокаліпсису: “Горе тобі, Вавилон, місто міцний…” Ще більш авторська думка буде зрозумілою, якщо ми звернемося до продовження цієї фрази – “…бо в одну годину прийшов суд твій”. Письменник вважає, що сучасна йому західна цивілізація повинна загинути, тому що в її основі лежать помилкові цінності. Людство повинно зрозуміти і прийняти за основу інше, інакше настане Апокаліпсис, про який попереджали ще наші давні предки.