Жанр поеми у творчості Байрона

Найяскравішим виразником критичного світовідчуття з’явився Байрон, а літературним героєм, найбільш повно і закінчено втілили цей етико-емоційний комплекс, – титульний персонаж його великою, що створювалася протягом мало не десятиліття ліричної поеми “Паломництво Чайльд Гарольда” – твори, якого Байрон зобов’язаний був сенсаційної міжнародною популярністю.

У її творця були всі підстави в листі до свого друга Джона Хобхаузу, адресату її посвячення, характеризувати “Паломництво Чайльд Гарольда” як “найбільше, саме багате думками і найбільш широке за охопленням з моїх творів”. На десятиліття вперед ставши еталоном романтичної поетики в загальноєвропейському масштабі, вона увійшла в історію літератури як хвилююче, проникливе свідоцтво “про час і про себе”, яке пережило її автора.

Новаторським на тлі сучасної Байрону англійської (і не тільки англійської) поезії з’явився не тільки відображений у “Паломництво Чайльд Гарольда” погляд на дійсність; принципово новим було і типово романтичне співвідношення головного героя та оповідача, у багатьох рисах схожих, але, як підкреслював Байрон у передмові до перших двох пісень (1812) та в доповненні до передмови (1813), аж ніяк не ідентичні один одному.

Передбачаючи багатьох творців романтичної і постромантической орієнтації, зокрема й у Росії (скажімо, автора “Героя нашого часу М. Ю. Лермонтова, не кажучи вже про Пушкіна і його романі “Євгеній Онєгін”), Байрон констатував в героя свого твору хвороба століття: “;. ; рання розбещеність серця і нехтування мораллю ведуть до перенасиченості минулими насолодами і розчарування в нових, і краси природи, і радість подорожей, і взагалі всі спонукання, за винятком тільки честолюбства – наймогутнішого з усіх, втрачені для душі, так створеної, або, вірніше, помилково направленої”.

І тим не менш саме цей, багато в чому недосконалий персонаж виявляється вмістилищем сокровенних мрій і дум надзвичайно проникливого до пороків сучасників і судяче сучасність і минуле з максималістських гуманістичних позицій поета, перед ім’ям якого тремтіли ханжі, лицеміри, ревнителі офіційної моральності і обивателі не тільки манірного Альбіону, але і всієї стонавшей під тягарем “Священного Союзу” монархів і реакціонерів Європи.

У заключній пісні поеми це злиття оповідача і його героя досягає апогею, втілюючись у нове для великих поетичних форм XIX століття художнє ціле. Це ціле можна визначити як надзвичайно чуйне до конфліктів навколишнього мисляча свідомість, що по справедливості і є головним героєм “Паломництва Чайльд Гарольда”. Це свідомість не назвеш інакше як найтонший сейсмограф дійсності; і те, що в очах неупередженого читача постає як безумовні художні достоїнства схвильованою ліричної сповіді, закономірно стає майже непереборною перешкодою, коли намагаєшся “перевести” пурхають байроновские строфи в регістр неупередженої хроніки.

Поема по суті бессюжетна; весь її розповідний “зачин” зводиться до кількох, ненароком ваших, рядками про англійською юнакові із знатного роду, вже до дев’ятнадцяти років пресытившемся улюбленим набором світських задоволень, разочаровавшемся в інтелектуальних здібностях співвітчизників і чарах співвітчизниць і – пускающемся подорожувати.

У першій пісні Чайльд відвідує Португалію, Іспанію; у другій – Грецію, Албанію, столиці Оттоманської імперії Стамбул; у третій, після повернення нетривалого перебування на батьківщині, – Бельгію, Німеччину і надовго затримується в Швейцарії; нарешті, четверта присвячена подорожі байронівського ліричного героя за зберігають сліди величного минулого містах Італії.

І тоді несподівано переконуєшся, що розлоге, в п’ять тисяч віршів ліричне оповідання “Паломництва Чайльд Гарольда” – в певному сенсі не що інше, як аналог добре знайомого нашим сучасникам поточного огляду міжнародних подій. Але огляд, як не можна більш чуже якої б то ні було станової, національної, партійної, конфесійної упередженості. Європа, як і нині, на рубежі третього тисячоліття, обійнята полум’ям великих та малих військових конфліктів; її поля всіяні купами зброї і тілами полеглих. І якщо Чайльд виступає трохи дистанційованим споглядальником розгортаються на його очах драм і трагедій, то що стоїть за його плечима Байрон, навпаки, ніколи не упускає можливості висловити своє ставлення до подій, вдивитися в його витоки, осмислити його уроки на майбутнє.

Роздрукувати
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями: