Жанр і композиція. За задумом Гоголя, композиція поеми “Мертві душі” повинна була складатися з трьох томів, подібно до “Божественної поемі” Данте, але був реалізований лише перший том, за словами автора – “ганок до дому”. Це своєрідний “Пекло” російської дійсності. У 2 томі, подібному “Чистилищу”, повинні були з’явитися нові позитивні герої і на прикладі Чичикова передбачалося показати шлях очищення і воскресіння людської душі. Нарешті в 3 томі – “Рай” – повинен був постати прекрасний, ідеальний світ і справді одухотворені герої.
Жанр свого твору автор визначив також за аналогією з “Божественною комедією”: він назвав “Мертві душі” поемою. Очевидно, що поема Гоголя – не традиційна, це нове художнє побудова, що не мало аналогів у світовій літературі. Недарма спори про жанр цього твору, почалися відразу після виходу “Мертвих душ”, не вщухають і досі. Своєрідність жанру цього твору полягає в поєднанні епічного і ліричного початку (у ліричних відступах), рис роману-подорожі та романа-огляду (наскрізний герой). Крім того, тут виявляються риси жанру, який виділив сам Гоголь в роботі “Навчальна книга словесності” і назвав його “менший рід епопеї”. На відміну від роману, в таких творах ведеться розповідь не про окремих героїв, а про народ або його частини, що цілком застосовно до поеми “Мертві душі”. Їй властива справді епічна широта охоплення і велич задуму, що виходить далеко за межі історії покупки якимсь шахраєм ревізьких мертвих душ.
Але важливіше інший сюжет, який засвідчує перетворення Росії і відродження людей, що живуть у ній. Він і став би, за задумом Гоголя, об’єднуючим початком всіх трьох томів “Мертвих душ”, роблячи поему справжньої російської “Одіссеєю”, такої великої епопеї давньогрецького поета Гомера. Ось тільки в центрі її виявився не хитромудрий гомерівський мандрівник, а “негідник – набувач”, як назвав Гоголь центрального героя своєї поеми Чичикова. Йому належить важлива композиційна функція сполучного героя, що з’єднує всі частини сюжету і дозволяє легко вводити нові особи, події, картини, складові в цілому найширшу панораму життя Росії.
Композиція першого тому “Мертвих душ”, подібного “Пеклі”, організована так, щоб якомога повніше показати негативні сторони життя всіх складових сучасної автору Росії. Перший розділ являє собою загальну експозицію, потім слідують п’ять глав-портретів (глави 2-6), в яких представлена поміщицька Росія; в главах 7-10 дається збірний образ чиновництва, а остання – одинадцята – глава присвячена Чичикову. Це зовні замкнені, але внутрішньо пов’язані між собою ланки. Зовні вони об’єднуються сюжетом купівлі “мертвих душ” (у 1 главі розповідається про приїзд Чичикова в губернське місто, потім послідовно показується ряд його зустрічей з поміщиками, в 7 розділі мова йде про оформлення покупки, а у 8-9 – про чутки, з нею пов’язаних, 11 чолі разом з біографією Чичикова повідомляється про його від’їзд з міста). Внутрішньо єдність створюється роздумами автора про сучасної йому Росії. У композицію поеми тому органічно вписується велика кількість внесюжетных елементів (ліричних відступів, вставних епізодів), а також вставна “Повість про капітана Копейкине”.