Загальний задум “Мертвих душ”

Гоголь, довго і наполегливо розмірковуючи над долею свого творіння, прийшов до висновку, що мета його – показати всю Русь з притаманними їй суперечливими рисами, справжнього російського людини у всій його повноті, з багатогранністю національних характерів і особливостей. Письменник хотів розкрити перед нами все затаєні куточки російської душі, з’їдають зсередини недоліки і приховані достоїнства російської людини, оточеного повсякденному павутиною дрібниць, справ і подій. Гоголь, думаючи про майбутньому творі, починає відчувати в собі навіть місіонерську потужність: він горить бажанням допомогти своїй вітчизні шляхом пробудження “мертвою”, заснулою душі російської людини кращим ліками – очищує сміхом. Поема була призначена як викриває, рятівний засіб для “дрімає” Росії, Гоголь вважав, що це – його обов’язок, його можливість бути настільки ж корисним своєю письменницькою справою, як і будь-який простий державний службовець корисний батьківщині. Микола Васильович мав намір створити грандіозне, всеосяжне твір, що складається з трьох взаємозв’язаних і випливають одна з іншої частин. Вони символізували унікальний шлях Росії від “летаргічного сну” до усвідомлення, пробудження, очищення і стрімкого морального саморозвитку.

Таким чином, можна сказати, що задум поеми “Мертві душі” був найширшим за своїм охопленням персонажів, характерів, ідей, подій і явищ складною російського життя.

Поема “Мертві душі” здається суперечливою вже з означеного автором жанру твору. Адже, як нам відомо з визначення, поема – це жанр літератури, який відрізняється віршованою формою. Виходить, що Гоголь розсовує існуючі жанрові рамки і створює, як ми її називаємо, поему в прозі. Чому це сталося? Відповідь криється ще в одному протиріччі: розмірковуючи над своїм творінням, письменник твердо тримався за ідею створення неймовірно масштабного, загальнолюдського твори, хотів уподібнити, прирівняти його до епопеї, проводячи аналогію між такими величезними творами, як “Божественна комедія” Данте і поеми Гомера. І здійснення всіх цих думок у прозі було можливо лише завдяки численним ліричним відступам по ходу розповіді, що нагадують читачеві про грандіозність задуму, про його подальшому розвитку з ще невідомого, але великому шляху.

І, нарешті, одна з головних сюжетних і композиційних протиріч – можливість самій реалізації всіх ідей Гоголя. Письменник буквально марив про те, щоб створити сильний по впливу на всіх читачів твір. У ньому він хотів яскраво і точно показати деградацію, застій, пробудження й становлення на шлях істинний порочних російських душ. Однак він не хотів просто представити світу художній ідеал, що виник у нього в голові. Навпаки, всіма своїми силами і генієм він намагався намалювати живу людину, ніби поруч із нами стоїть, відчутного і реально існуючого. Письменник хотів буквально втілити людини, вдихнути в нього живий дух. І це трагічно суперечило дійсному здійснення: така задача виявилася не тільки не по силам Гоголю, але і непідвладною часу, відведеного самому творцю.

Протиріччя в цьому словосполученні очевидно: це – літературний оксюморон (такі ж, наприклад, “живий труп”, “сумна радість” та ін). Але, звертаючись до самої поеми, ми виявляємо і інші смисли.

По-перше, “мертві душі” – це просто померлі селяни-кріпаки, “полювання” за якими складає головну задачу Чичикова для досягнення свого особистого добробуту.

Але тут, і це по-друге, відкривається і інше значення, більш важливе для ідейної складової твори. “Мертві душі” – це “зогнилі”, порочні душі того поміщицького і чиновницького кола, в якому обертається Чичиков. Ці душі забули, що таке справжнє життя, виконана чистих, благородних почуттів і прямування людського обов’язку. Чисто зовні всі ці люди здаються живими, вони розмовляють, ходять, їдять і т. д. Але внутрішній зміст, душевний наповнення мертве, воно або назавжди кане в лету, або з величезними зусиллями і стражданнями може відродитися.

По-третє, криється ще один потаємний сенс словосполучення. Він являє собою релігійно-філософську ідею. Згідно з християнським вченням, душа людини не може бути мертвою за визначенням, вона завжди жива, лише тіло може померти.

Виходить, що Гоголь посилює значення відродження, оновлення “брудної” душі, уподібнюючи її простої людської плоті.

Тим самим можна сказати, що навіть таке коротке і ємне назву поеми допомагає письменникові передати і розкрити безліч ідей і тем, відображених у творі.

Релігійно-моральні пошуки письменника безпосередньо пов’язані із задумом “Мертвих душ”. Можна сказати, що весь твір побудовано на релігійних, моральних і філософських ідеях.

Микола Васильович прагнув показати у поемі переродження “грішників” в “праведників”. Він тісно пов’язував моральне перевиховання і самовиховання головного героя з християнської догматикою. Адже по-християнськи жити – це жити з божественним заповідям, в дотриманні яких відображаються кращі риси людини. Вірити в єдиного Бога, бути чемним, не заздрити, не красти і не красти, бути шанобливим і взагалі в сутності своїй праведним – ось релігійно-моральний ідеал, який Гоголь хотів втілити у творі. Він вважав, що перетворення наскрізь порочного людини все ж можливо з допомогою сміху над самим собою, очисних страждань, а потім ухвалення слідування істині. Більш того, письменник вірив, що такий приклад перевтілення російської людини, а незабаром і всієї Росії, може стати “маяком” для інших націй і навіть для всього світу. Цілком можливо, що він мріяв про недосяжне ідеалі – світовому, вселенському відродження з безодні гріхів і встановлення праведності.

Гоголь тісно пов’язав свої шукання до задуму поеми, буквально соткав з цих думок всю “канву” твори.

У поемі показані характери багатьох поміщиків, описано їх побут, уподобання, звичаї. Але тільки у двох людей є передісторія, розповідь про їх минуле. Це Плюшкін і Чичиков.

Справа в тому, що такі особистості, як Коробочка, Манілов, Собакевич, Ноздрев і інші показано яскраво, “у всій своїй красі” і дуже правдоподібно, ми можемо повністю скласти своє враження про них і передбачити їх подальшу долю. Ці персонажі – представники “застою” людської сутності, вони такі, які є, з усіма їх вадами і недосконалостями, та іншими вони вже не стануть.

Що ж стосується Чичикова і Плюшкіна, то тут відкривається одна з граней великого задуму письменника. Два героя, на думку автора, ще здатні до розвитку, оновленню своєї душі. Тому і у Плюшкіна, і у Чичикова є біографія. Гоголь хотів провести читача по всій лінії їх життя, показати повну картину становлення їх характеру, а потім перетворення і нового формування характерів в наступних томах. Адже, насправді, не можна зрозуміти всю сутність людини, поки ти не познайомишся з усією його історією, з усіма його життєвими перипетіями, і Гоголь це чудово усвідомлював.

Сподобалася стаття? Поділитися з друзями: