Світлана Миколаївна – Почесний працівник загальної освіти Російської Федерації, має вищу категорію, звання “Вчитель-методист”, чудово готує учнів до іспитів. Жителів міста Петразоводска вона готує до випробування на дому, може займатися з хлопцями та по скайпу. Знайти вчителя можна так: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів.
Природа – це прародителька людини. Природа – це будинок людини. Ми не можемо існувати без неї. На жаль, її важливість чомусь сьогодні забувається. Люди стали дуже недбало ставитися до рослинам, тваринам, не згадуючи про те, що вони також є її невід’ємною частиною. Адже ми хочемо дихати чистим повітрям, пити чисту воду. Тоді чому ми губимо свою обитель?
Я вважаю, що ми не правильно чинимо по відношенню до природи. Ми забираємо у неї все, що нам потрібно, а натомість нічого не даємо. В наші дні дуже багато мисливців – браконьєрів, які часто залишаються безкарними. Дерева, тварини, птахи, риба – все це щодня знищується у величезній кількості. Але тоді природа теж починає винищувати людей: цунамі, землетруси, виверження вулканів, смерчі і торнадо – це способи боротьби з людством. Ми повинні берегти і охороняти природу, в першу чергу для самих себе. І вона також почне нам допомагати.
Багато письменників зверталися до теми єдності людини і природи, і всі вони намагалися закликати людей берегти навколишній світ. Так, Віктор Астаф’єв у своєму творі “Цар – риба” розповідає про рибалку Утробине, який зловив на гачок величезну рибу, і та потягнула його за собою у воду. Автор пише: “Річки цар і всієї природи цар – на одній пастці”. Щоб уникнути загибелі, Утробину доводиться розповідати про своє самому страшному гріху, який лежав каменем на душі все життя. Після цього каяття риба перестає тягнути рибака на дно, виривається з тенет і пливе. А людина визнає верховенство природи і починає переосмислювати своє життя. Ця розповідь каже людям, що закабалення природи не дасть позитивних результатів, і, зрештою, вона все одно візьме гору в цій боротьбі.
Інше твір Астаф’єва “Навіщо я вбив деркача?” є автобіографічним. Письменник описує випадок, коли будучи дитиною, він на смерть захлестал птицю, яка не могла від нього полетіти і навіть втекти, так як у неї не було однієї лапки. Він пише, що всю подальше життя відчував провину перед цією ні в чому не винної маленькою пташкою: “Але чому ж, чому ж, як заслышу я скрип деркача за річкою, здригнеться моє серце і знову навалиться на мене одне застаріле мука: навіщо я вбив деркача? Навіщо?”. Твір показує тільки одну бездумно вбиту життя, але, скільки тварин або рослин ми так занапастили.
Ми повинні знову навчитися, як раніше, обожнювати природу, кожну її крихітну частину. Адже у неї є душа, і вона також відчуває радість і біль. Ми не розуміємо, що вибрали собі не рівного противника – вона у багато разів сильніше. Якщо ми не змінимо своє ставлення до природи, вона рано чи пізно теж почне винищувати нас.