Художнє своєрідність роману “Герой нашого часу”

“Герой нашого часу” – перший прозовий соціально-психологічний і філософський роман у російській літературі. Кожна окрема повість, що входить в роман, пов’язана з існувала вже жанровою традицією: подорожній нарис, кавказька повість, світська повість. Але в цілому “Герой нашого часу” – якісно нове явище, роман, відрізняється гостротою постановки найважливіших проблем соціального, морального, філософського плану.

Соціальність романа виражена в тому, що дії його героїв в кінцевому рахунку детерміновані, обумовлені історичним часом і середовищем. Багато вчинки і властивості Печоріна розкриті і пояснені через його зіткнення з “простою людиною” Максимом Максимычем, з “природними людьми” – горцями, контрабандистами, які, в свою чергу, отримують об’єктивну оцінку, будучи залученими в систему нових відносин “цивілізованого” суспільства. Глибина лермонтовского задуму якраз і проявляється в тому, що в романі послідовно піддається об’єктивному вивченню: герой і час, людина і епоха; встановлюється їх взаємна залежність. Такий підхід до зображення людини і середовища визначив можливість нового підходу до “історії душі людської”, що дозволяє проникнути в глибини внутрішнього світу особистості. Новаторство Лермонтова полягало в тому, що “саморозкриття” героя поєднується і коригується поглядом на нього “зі сторони”, а це дозволяло більш об’ємно сприймати складність і суперечливість людського характеру. Тим самим відкривалася можливість для постановки найважливіших проблем вже філософського характеру: людина і доля, мета і сенс життя, зіткнення добра і зла в душі людини, свобода волі і необхідності і т. д.

Найбільш виразно філософська проблематика роману проявилася у заключній повісті “Фаталіст”. Печорін, вперше в житті зважився пожертвувати собою заради інших людей, замислюється над питаннями про роль долі у житті людини. Він не приходить ні до яких чітким логічним формулюванням, але сам напрямок його роздумів знаменно: сліпу віру в долю він рішуче відкидає: “Я завжди сміливіше йду вперед, коли не знаю, що мене чекає”.

Незвичайна композиція “Героя нашого часу”. Роман складається з п’яти повістей, кожна з яких має самостійне значення; але в своїй сукупності вони утворюють єдиний

Твір, у якому, за словами Бєлінського, “один герой і одна основна ідея, художньо розвинена”. Розташовані повісті не в хронологічній послідовності подій. Композиція підпорядкована завданню поступово розкрити характер Печоріна. Спочатку дається його об’єктивне зображення (“Бела”, “МаксимМаксимыч”), потшм – суб’єктивне (“Журнал Печоріна”, що є, по суті, його сповіддю). Таким чином, крім зовнішнього сюжету в романі є ще і внутрішній, психологічний сюжет. З цим же пов’язана і своєрідність стилю роману, що поєднує простоту і невимушеність розповіді Максима Максимыча (“Бела”), точність спостережень та описах оповідача (“Максим Максимич”) і складну психологічну і філософську прозу в “Журналі Печоріна”.

Спірним є питання про художньому методі роману. Єдності поглядів тут немає. Лермонтов, створюючи роман, враховував вже наявні досягнення реалістичного мистецтва. Цілий ряд типово романтичних образів і ситуацій він зобразив з позицій реаліста. Проте в “Герої нашого часу” виразно відчуваються й романтичні тенденції. Характер головного героя, різко протиставленого іншим дійовим особам, показаний вже сформованим. Соціальні витоки формування такого характеру не виявлено. Ореол винятковості, деяка загадковість, близькість героя до авторського свідомості – все це не дає можливості говорити про перемогу реалізму в романі Лермонтова. Мова йде не про недоліки, а про художню своєрідність твору, в якому поєднуються різні підходи до зображення дійсності.

Сподобалася стаття? Поділитися з друзями: