Художнє своєрідність одного з творів Купріна

А. В. Купріна часто називають продовжувачем чеховських традицій у російській літературі, тому що він теж вважав за краще короткі оповідання, хоча, звичайно, – писав повісті і романи. Герої оповідань А. В. Купріна, як і в А. П. Чехова, найчастіше це вихідці з середніх, навіть нижчих верств російського суспільства. Це рибалки, портові вантажники, різноробочі, дрібні торговці, актори, конторські і друкарські службовці, а іноді – жебраки, бродяги.

Для творчої манери письменника характерно увагу до особистості самого звичайної людини, причому А. В. Купрін вміє побачити переваги і високий моральний дух у людей, що стоять на найнижчому щаблі суспільної ієрархії. У цьому відношенні дуже характерний широко відомий дитячий розповідь Купріна “Білий пудель”.

Бродячий шарманщик Макар Лодыжкин, хлопчик Сергійко і пес по кличці Арто йдуть з селища в селище по Чорноморському узбережжю і заробляють свій хліб нехитрими акробатичними номерами. Ввечері вони розташовуються для вечері і ночівлі десь під деревом. А. В. Купрін так описує їх вечірню трапезу: старий ділив окраєць хліба на три нерівні частини і найбільшу віддавав Сергію, середню – собаці, а собі брав найменшу.

Коли на вимогу примхливого хлопчаки старому пропонують продати собаку і дають за неї

Величезні гроші, він з гідністю відповідає: “Це, ніяк неможливо, щоб продати”. Жебрак бродяга намагається пояснити освіченим, знатним людям, що не все продається, купується, що ні за які гроші не можна продати одного або брата. Безпаспортний старий у моральному відношенні виявляється незмірно вище тих, від кого йому доводиться чекати копійчаного подаяння.

Сам А. В. Купрін, перш ніж вийти у відставку і зайнятися тільки літературною працею, кілька років служив молодшим офіцером в армійському піхотному полку. І ці враження знайшли відображення в повісті “Поєдинок”. Повість з’явилася відразу після російсько-японської війни, яка принесла Росії ганебна поразка. Тепер перед читачами відкрилися страшні картини деградації російської армії. А. В. Купрін не брався судити про гвардійських офіцерів, але життя піхотного полку була йому відома до дрібниць. Станове розподіл суспільства доведено тут до межі, приниження нижчого в армійській ієрархії – саме звичайна справа. Генерал грубо й зневажливо звертався з командиром полку, командир, в свою чергу, безцеремонно понукал офіцерів, а ті зривали на солдатах всю свою злість дрібних невдах. І коли сьогодні говорять про якесь особливе шляхетність офіцерів старої російської армії в порівнянні з тими, що прийшли їм на зміну червоними командирами, в це віриться насилу, тому що в пам’яті живі картини армійського життя з повісті А. В. Купріна “Поєдинок”.

Майже всі офіцери в “Поєдинку” – це боягузливі кар’єристи, невігласи, нікчемні п’яниці. Вони начисто відірвані від інших людей, тому що їх свідомо перетворили в особливу касту, якій притаманне уявлення про власну винятковість, пиху і зневага до цивільним.

Головний герой повісті підпоручик Ромашов – це в якійсь мірі двійник самого автора, тому що йому Купрін довірив свої найпотаємніші думки і почуття. Йому огидні загальна озлобленість, брутальна лайка і рукоприкладство офіцерів, йому хочеться іншого життя і більш справедливих відносин між людьми. Він один зміг поспівчувати самому забитому, презираемому усіма солдату Хлєбніковим, але він не в силах запобігти трагічний кінець. При всіх добрих властивості своєї натури, Ромашов занадто слабкий, і це в нього дуже точно вгадала Шурочка.

Малюючи взаємини головних героїв, А. В. Купрін проявляє себе тонким психологом, справжнім знавцем людської душі. У Шурочке дивним чином переплелися позитивні й негативні властивості: вона розумна, інтелігентна, в ній багато життєвих сил, їй хочеться досягти успіху, але у своєму прагненні до цього вона переходить дозволену межу і стає егоїстичною, навіть жорстокою. Фінальна сцена малює пояснення героїв і їх недовге щастя. Останнє враження Ромашова в житті – це запах парфумів коханої жінки…

А сам поєдинок зовсім не описаний у повісті. Замість цього є тільки офіційний рапорт про дуелі поручика Миколаєва і підпоручика Ромашова. З цього документа читач і дізнається про те, що Ромашов був поранений першим пострілом і помер через сім хвилин після поранення…

У Купріна є заповітна тема – тема кохання, і млосний розповідь про кохання в російській літературі – це, звичайно, “Гранатовий браслет”. Костянтин Паустовський пригадував, що сам Купрін плакав над власною розповіддю. Це свідчить про величезну життєвості того, що вийшло з-під пера письменника.

Любов – це великий дар, який Бог посилає людині; і цим несподіваним подарунком може бути відзначений самий пересічний чоловік. В оповіданні “Гранатовий браслет” така любов прийшла до маленького чиновника, який цілими днями гне спину за канцелярським столом. Любов Желткова безнадійна, нерозділена.” Але і така любов – щастя, яке піднімає людину над буденністю. Рефрен “Так святиться ім’я твоє” дивовижно передає побожне почуття справжньої любові.

Перечитуючи сторінки прози А. В. Купріна, ми і сьогодні вдячні письменникові за глибоку людяність, за його рідкісний дар психолога, за його рідкісне за красою художнє слово.

Роздрукувати
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями: