Художні особливості “На дні”

П’єса М. Горького “На дні” – складне і неоднозначне твір. При його аналізі, як правило, звертають увагу на ідейну сторону, упускаючи з виду художні достоїнства п’єси. Однак художня своєрідність “На дні”, на мій погляд, також заслуговує великої уваги.
Одним із провідних прийомів у побудові цього твору є “нелінійність” сюжету. Ми бачимо, що частина важливих подій п’єси відбувається за межами сцени, наприклад, бійка Василини і Наташі, помста Василини та інше. Крім того, і вбивство Костильова відбувається за рогом нічліжки. Я думаю, автор робить це свідомо. Тим самим він пропонує нам прислухатися до інших, більш важливим, дій – до змісту численних розмов і суперечок ночлежников.
Композиційно сюжетна роз’єднаність героїв, їх відчуженість один від одного – кожен думає про своє, переживає за себе – виражається в організації сценічного простору. Ми бачимо, що персонажі розосереджені по різних кутках сцени і замкнуті в незв’язаних між собою міні-просторах:
Анна. Не пам’ятаю, коли я сита. Все життя в отрепьях ходила. всю мою нещасну життя. За що?
Лука. Ех ти, детынька! Втомилася? Нічого!
Актор. Валетом ходи. валетом, чорт!
Барон. А у нас – король.
Кліщ. Вони завжди поб’ють.
Сатин. Така у нас звичка.
Медведєв. Дамка!
Бубнов. І у мене. н-ну.
Анна. Помираю, ось.
В цьому фрагменті п’єси всі репліки звучать з різних кутів: передсмертні слова Ганни плутаються з вигуками ночлежников, грають у карти (Сатин і Барон) і в шашки (Бубнов і Медведєв). Тим самим Гіркий прагне підкреслити роз’єднаність своїх героїв, їх байдужість і цинізм по відношенню один до одного.
Крім цього, автор використовує і інші прийоми, поглиблюють зміст драми. Це, наприклад, використання “римуються” (дзеркально відбиваються) епізодів. Так, дзеркально повторюються два симетрично розташованих відносно один одного діалогу Насті і Барона. На початку п’єси Настя захищається від скептичних зауважень Барона. Відношення цього героя до розповіді Насті про “фатальної любові” і Гастоше формулюється приказкою “Не любо – не слухай, а брехати не заважай”. Після відходу Луки Настя і Барон як би міняються ролями: всі розповіді Барона про “багатстві. сотні кріпаків. конях. кухарях. каретах з героями” супроводжуються однієї і тієї ж реплікою Насті: “Не було!”
Точну “смислове риму” в п’єсі складають розповідь Луки про праведної землі і епізод із самогубством Актора. Обидва фрагмента дослівно збігаються у фінальних рядках: “А після того пішов додому і повісився. “– “Ей. ви! Іди. ідіть сюди. Там. Актор. повісився!”
Таке композиційне “зв’язування” висловлює, як мені здається, позицію автора щодо результатів “проповідницької діяльності Луки.
З долею Актора пов’язаний і двічі повторюється епізод, в якому ночлежники співають свою пісню – “Сонце сходить і заходить”. Актор “зіпсував” саме цю пісню – у заключному дії в ній так і не були виконані строчки “Мені хочеться. на волю. Ланцюг порвати я не можу”.
Важливо, що “рифмующиеся” епізоди не несуть нової інформації про персонажів, але надають дії смислову єдність і цілісність. Цій же меті служить і система літературних і театральних перекличок в п’єсі.
Так, на початку твору Актор згадує “хорошу п’єсу”, маючи на увазі трагедію Шекспіра “Гамлет”. Цитата з неї – “Офелія! О. пом’яни мене в своїх молитвах. “– вже в першій дії пророкує майбутню долю самого Актора. Його останні слова перед самогубством, звернені до Татаринові, такі: “Помолися за мене”.
Крім “Гамлета”, Актор кілька разів цитує “Короля Ліра” (“Сюди, мій вірний Кент. “). Ліру приписана і важлива для Актора фраза “я на шляху до відродження”.
Крім того, “улюбленим віршем” Актора було вірш Беранже, в контексті п’єси отримало значення філософської декларації: “Честь безумця, який навіє Людству сон золотий”. Поряд з цитатами із західної класики у промові Актора прослизає пушкінська рядок: “Наші мережі притягли мерця” (“Потопельник”).
Сенс всіх цих літературних перекличок – відхід з життя, смерть. Сюжетний шлях Актора, таким чином, поставлене вже в самому початку твору, причому тими художніми засобами, які визначають його професію – “чужим” словом, цитатою, виголошуваної зі сцени.
Взагалі, мова персонажів є важливим художнім засобом у п’єсі. В “На дні” кидається в очі неймовірно “густа” афористичність: “таке життя, що як ранком встав, так і за виття і хай”; “чекай від вовка спрямування”; “коли праця – обов’язок, життя – рабство!”; “жодна блоха-не погана: всі чорненькі, все – стрибають”; “старому де тепло, там і батьківщина”; “всі хочуть порядку, та брак розуму”.
Особливу значимість афористичні судження отримують у промові головних “ідеологів” п’єси – Луки і Бубнова – героїв, позиції яких позначені найбільш ясно і виразно. Філософський спір, у якому кожен з героїв п’єси займає свою позицію, підтримується загальної народною мудрістю, вираженої в прислів’ях і приказках. Правда, ця мудрість, як показує автор, не абсолютна, лукава. Занадто “кругле” вислів може не тільки “наштовхнути” на істину, але і відвести від неї.
Таким чином, п’єса М. Горького “На дні” – видатне в художньому плані твір. Автор використовує велику кількість своєрідних прийомів: нелінійне побудова сюжетної дії, “рифмование” епізодів, використання великої кількості літературних алюзій, афористичність мови персонажів. Все це допомагає Горькому розповісти правду про “людей дна”, поставити перед читачами важливі філософські та соціальні питання – що таке людина? у чому сенс людського життя? що являють собою вищі людські цінності?

Сподобалася стаття? Поділитися з друзями: