Характеристика образу Дикого у п’єсі «Гроза» Островського

«Ще недавно люди були дуже дикі»
(Л. Добичін)

Дикої у п’єсі Островського «Гроза» повністю належить «темному царству». Багатий купець, найповажніший і впливова людина в місті. Але одночасно з тим жахливо неосвічений і жорстокий. Характеристика Дикого у п’єсі «Гроза» нерозривно пов’язана з описом звичаїв і звичок жителів міста. Сам Калинів є вигаданим простором, тому пороки поширюються до масштабів усієї Росії. Виявивши риси характеру Дикого можна з легкістю зрозуміти ту сумну суспільну ситуацію, яка склалася в Росії XIX століття.

Автор Дикому у «Грозі» характеристику дає мізерну: купець, значна особа в місті. Про зовнішність не сказано практично ні слова. Тим не менше це колоритний образ. Прізвище персонажа говорить сама за себе. Семантичне поле «дикості» не раз згадується в тексті твору. В описі життя міста Калинова постійно згадуються пияцтво, сварки і рукоприкладство, інакше кажучи, дикість. Невмотивований страх перед грозою лише зміцнює впевненість у тому, що жителі зупинилися на якомусь первісному етапі розвитку. Ім’я Савл теж говорить. Воно належить до християнської традиції. Цей біблійний персонаж відомий як гонитель християн.

Образ Дикого у п’єсі «Гроза» Островського цілком однозначний. Немає жодної сцени або епізоди, де цей персонаж виявив би свої позитивні якості. Та й проявляти, власне, нічого. Весь Дикої ніби складається із жовчі, бруду і лайки. Практично у всіх його репліках присутні лайливі слова: «Йди ти! Я з тобою і говорити не хочу, з езуитом», «Відчепися від мене! Відчепися! Дурний чоловік!», «Так ви, прокляті, хоч кого в гріх введете!»

Бездумне підпорядкування тим, у кого більше грошей, створило якусь легенду про Дикому як про головного людину в місті. І дикої веде себе у відповідності з цим умовним статусом. Він грубить городничого, краде у простих мужиків, загрожує Кулигину: «а ці ось слова тебе до городничого відправити, так він тобі задасть!», «Так ти знай, що ти черв’як. Захочу — помилую, захочу — раздавлю». Дикої неосвічений. Він не знає історії, не знає сучасність. Ім’я Державіна і Ломоносова, а тим більше рядки з їх творів, схожі для Дикого на саму образливу лайку. Внутрішній світ героя настільки бідний, що у читача немає підстав співчувати йому. Дикої навіть не герой, а швидше персонаж. У ньому немає внутрішньої наповнює. За основу характеру Савла Прокоповича взято кілька якостей: жадібність, себелюбство і жорстокість. Більше в Дикому абсолютно нічого немає і апріорі не може з’явитися.

Практично непомітною читачам залишається одна сцена з життя Дикого. Кудряш розповідає, що одного разу один чоловік грубив Дикому і поставив у незручне становище, з-за чого над купцем ще два тижні сміялися. Тобто Дикої насправді зовсім не такий, яким хоче здаватися. Саме сміх є показником його незначності і недоречного пафосу.

В одному з дій хмільний купець «відверто» з Марфою Игнатьевной. Кабаниха говорить з ним на рівних, з її точки зору Савл Прокопович був би менш пихатий, якщо в Калинові був багатша людина Дикого. Але Дикої не погоджується, згадуючи, як сварив мужика, а після вибачався, вклонившись йому в ноги. Можна сказати, що в його промовах реалізується типова риса російського менталітету: «знаю, що роблю зле, але з собою нічого вдіяти не можу». Дикої зізнається: «я віддам, віддам, а обругаю. Бо тільки заикнись мені про гроші, у мене всю нутренную розпалювати стане; всю нутренную ось розпалює, та й тільки; ну, і в ті пори ні за що обругаю людини». Кабаниха зауважує, що часто Савл Прокопович спеціально намагається викликати в собі агресію, коли до нього приходять просити позики. Але Дикої парирує — «Кому свого добра не шкода!» Хоч купець і звик зганяти свою злість на жінках, з Кабанихой він обережним: вона хитріша і сильніше його. Можливо, саме в ній він бачить куди більш сильного тирана, ніж він сам.

Роль Дикого в «Грози» Островського ясна. Саме в цьому персонажі втілений таке поняття, як самодурство. Дикої жадібний нікчемна людина, що загордилася себе вершителем доль. Він примхливий і безвідповідальний, як Тихон, точно так само любить пропустити чарку горілки. Однак за всієї цієї тиранією, хамством і невіглаством ховається звичайна людська боягузтво. Навіть грози Дикої боїться. У ній він бачить надприродну силу, кару Господню, тому як можна швидше намагається від грози сховатися.

Завдяки такому концентрованому способу можна виділити безліч суспільних вад. Наприклад, чинопоклонничество, хабарництво, недоумкуватість, обмеженість. Поряд з цим можна говорити також і про егоїзм, падіння моральних принципів і насильстві.

Тест по твору

Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Моя книга: Допомога студентам та школярам