“Характер російського народу” твір

На війні себе забудь,
Пам’ятай честь, однак,
Рвись до справи – груди на груди,
Бійка – значить, бійка.
А. Твардовський. Василь Тьоркін.

Розповідь М. Шолохова “Доля людини” (1956 – 1957) вважається класикою військової прози. Він, поряд з творами Бикова, Твардовського, Кондратьєва. Некрасова, розкриває правду тих страшних чотирьох років, оповідає про життя російського народу, оспівує російський національний характер.
“Доля людини” зображує одне з проявів російського національного характеру – російського солдата. Головний герой твору, Андрій Соколов, говорить про війну: “Ну, і мені там довелося, браток, сьорбнути горюшка по ніздрі і вище”.
Цей герой – простий російська людина, що жив в селі і з молоком матері ввібрав народні уявлення і моралі і моральності. Головний критерій для Соколова – щоб все в житті було “не гірше, ніж у людей”. І розповідь Соколова про свою долю підкреслює, що герой і його сім’я – найбільш типові, звичайні, яких в СРСР було більшість. І тим цінніші властивості його натури, які говорять про переваги російського характеру в цілому.
Доля Соколова трагічна. Він пройшов всю громадянську війну, воював на боці Червоної Армії. Дізнавшись про початок Великої Вітчизняної, на третій день герой йде на фронт, прощається зі своєю сім’єю, коханою дружиною. Хіба міг він знати, що більше ніколи не побачить їх? Все життя картав себе Соколов за те, що тоді відштовхнув дружину, нагрубив їй. Це було останнє, що він встиг зробити – незабаром Ірина загинула…
Герой згадує, що перший час на фронті було дуже важко: наші відступали, німці брали гору. Через слова Соколова автор підкреслює, що в радянських лавах воювали зовсім різні люди, а не одні лише герої. Були і ті, хто боявся, “скиглив і розмазував соплі”, за висловом головного героя. Військовий дух радянського війська падав, і тільки сильні люди “тримали себе в руках”. Але був і ще один аргумент, для Соколова найсильніший, – “… цим разнесчастным бабенкам і діткам не солодший нашого в тилу доводилося. Вся держава на них сперлася!” Звичайно, і Андрій Соколов – не бездоганний герой, йому теж було страшно і “нудно”. Але він, як чоловік, як більш сильний, брав цей тягар на себе, прагнучи хоч трохи, але полегшити життя жінкам і дітям в тилу. І таких людей, я впевнена, було в ті роки предостатньо.
За перший рік війни Соколов був два рази поранений. Про цей час він говорить, що йому “щастило”. Тому що німецький полон, який герой витримав пізніше, можна порівняти тільки з пеклом, і все інше на війні можна було назвати везінням. В машину Соколова, який під ворожим вогнем віз патрони солдатам, потрапив снаряд. Прокинувшись, герой зрозумів, що опинився в німецькому полоні: “Ох, браток, нелегка це справа-зрозуміти, що ти не зі своєї волі в полоні. Хто на своїй шкурі не відчув, тому не відразу в душу в’їдеш, щоб до нього по-людськи дійшло, що означає ця штука”.
За два роки полону Соколов натерпівся нелюдських знущань і мук: “Били за те, що ти – росіянин, за те, що на білий світ ще дивишся, за те, що на них, падлюк, працюєш”. Але, незважаючи на це, німцям не вдалося зломити характер героя, напевно, тому він і залишився живий.
Кульмінацією перебування героя в полоні і однією з кульмінацій розповіді став епізод розмови Соколова з лагерфюрером Мюллером. Йдучи на зустріч з Мюллером, Андрій усвідомлює, що йде на смерть. Він збирається з духом, щоб поглянути на ворога і в дуло пістолета відважно, як і личить російському солдатові. Та й перед особою лагерфюрера Соколов тримається з величезним достоїнством. Він, що знаходиться на межі голодної смерті, не став пити за перемогу фашистських військ: “…у мене є своє, російське достоїнство й гордість і… скотину вони мене не перетворили, як не старалися”.
Після цього навіть фашисти вклонилися перед сильним російським характером, повним гідності, свободи і любові до Батьківщини. Мюллер говорить, що поважає гідних супротивників, і в знак визнання навіть дає героєві шматок сала і хліба. Фашистське гостину розділили порівну між усіма мешканцями барака. Російський солдат при будь-яких умовах залишається російським солдатом! Це підтверджує і те, як Соколов врятувався з полону. Він біг і привіз з собою німецького генерала, який був радянським військам “дорожче двадцяти мов”.
Але на цьому нещастя героя не закінчилися. Незабаром він дізнався, що його дружина і дочки загинули, а 9 травня, в день перемоги, загинув і його єдиний син. Світло померкло перед Андрієм. Зник сенс життя, нема чого стало жити. Але і тоді вистояв російський солдат. А трохи пізніше доля дала йому ще один шанс – Соколов зустрів маленького бродяжку Ванюшу, у якого батьки загинули на фронті. І перед Соколовим знову з’явилося світло…
Доля героя багато в чому типова: жорстока війна, фізичні та душевні страждання і випробування, втрата близьких. Але завжди Соколов зумів залишатися людиною, російською людиною і російським солдатом, перед яким схиляли голову навіть звірі в людській подобі – фашисти.

Сподобалася стаття? Поділитися з друзями: