Втрачене покоління в романі Ремарка і Хемінгуея

У західноєвропейській та американській літературі першої половини 20 століття однією з центральних стала тема першої світової війни (1914 – 1918) та її наслідків як для окремої людини, так і для всього людства. Ця війна за своєю масштабністю, жорстокістю перевершувала всі попередні війни. До того ж у ході світової війни дуже складно було визначити, на чиєму боці правда, заради якої мети щодня гинули тисячі людей. Незрозумілим залишалося і те, чим повинна була завершитися війна “всіх проти всіх”. Одним словом, світова війна поставила цілий ряд складних питань, змусила переоцінити уявлення про сумісності понять війни і справедливості, політики і гуманізму, інтересів держави і долі особистості.

До творів письменників, що відбив трагічний досвід першої світової війни, стали застосовувати визначення Література “втраченого покоління”. Вислів “втрачене покоління” (“lost generation”) вперше використала американська письменниця Гертруда Стайн. яка більшу частину свого життя прожила у Франції, а в 1926 році Ернест Хемінгуей процитував цей вираз в епіграфі до роману “І сонце сходить”, після чого воно стало загальновживаним.

“Втрачене покоління” – це ті, хто не повернувся з фронту або повернувся духовно і фізично покаліченим. До літератури “втраченого покоління” належать твори американських письменників Ернеста Хемінгуея (“І сходить сонце”, “Прощавай, зброє!”), Вільяма Фолкнера (“Шум і лють”), Френсіса Скотта Фіцджеральда (“Великий Гетсбі”, “Ніч ніжна”), Джона Дос Пассоса (“Три солдати”), німецького письменника Еріха Марії Ремарка (“На Західному фронті без змін”, “Три товариша”, “Возлюби ближнього свого”, “Тріумфальна арка”, “Час жити і час помирати”, “Життя в борг”), англійського письменника Річарда Олдингтона (“Смерть героя”, “Всі люди – вороги”). Література “втраченого покоління” – явище досить неоднорідне, однак… можна виділити її характерні риси.

1. Головним героєм цієї літератури є, як правило, людина, що прийшов з війни і не знаходить собі місця в мирному житті. Його повернення обертається усвідомленням прірви між ним і тими, хто не воював.

2. Герой не може жити в спокійній, безпечній обстановці і обирає професію, пов’язану з ризиком, або веде “екстремальний” спосіб життя.

3. Герої письменників “втраченого покоління” часто живуть за межами своєї батьківщини, саме поняття рідного дому для них як би не існує: це люди, які втратили почуття стабільності, прихильності до чого б то не було.

4. Оскільки провідним жанром літератури “втраченого покоління” є роман, герої обов’язково проходять через випробування любов’ю, але стосунки закоханих приречені: світ нестабільний, нестабільний, тому й любов не дає героям відчуття гармонійного буття. З темою любові пов’язаний також мотив приреченості людства: у героїв немає дітей, т. к. жінка неплідна, або закохані не хочуть впускати дитини в жорстокий і непередбачуваний світ, або один з героїв вмирає.

5. Моральні переконання героя, як правило, небездоганні, однак письменник не засуджує його за це, т. к. для людини, що пройшов через жахи війни або вигнання, багато цінності втрачають свій традиційний зміст.

Література “втраченого покоління” була дуже популярною в 1920-ті рр. та в другій половині 30-х втрачає свою гостроту і знаходить друге народження після другої світової війни (1939 – 1945). Її традиції були успадковані письменниками так званого “розбитого покоління”, більш відомих в США як “бітники” (від англ. beat generation), а також групою англійських письменників, що виступили в
50-е рр. під прапором об’єднання “Angry Young Men” (“Сердиті молоді люди”).

Сподобалася стаття? Поділитися з друзями: