В тому то і ознака справжнього мистецтва, що воно завжди сучасно, нагально, корисно

Проблема справжнього мистецтва постала особливо гостро в наш XXI століття, так як інформаційні потоки, які щодня обрушуються на людину, стають дедалі інтенсивнішими, і швидкість їх вимірюється вже не байтами, а гігабайтами. Процес створення чогось прекрасного, що йде від душі і для душі, а не заради грошей чи слави, все більше знецінюється сучасним суспільством. Якщо твій “продукт” не престижний, то і говорити навіть про це не варто… Книги і газети, та й вся друкована продукція (крім, мабуть, декількох модних журналів) втратили колишню актуальність.

А між тим, історія людства знає не мало прекрасних прикладів, коли творчість ставало не тільки невід’ємною частиною життя людини, але й його життям. І самим зрозумілим мені особисто прикладом є, насамперед, література.

Для письменників і поетів література ставала чимось більшим, ніж просто засобом заробляння грошей (та до того ж багато хто з творців гинули за свою творчість).

Мистецтво ставало для таких людей самої життям, без нього людина помирала спочатку духовно, а потім і фізично. Через свою творчість люди доносили до людства своє розуміння добра або зла, багато намагалися розібратися в суперечностях буття, багато загострювали увагу на соціальних виразках. У кожного своя стезя! Звідси різноманіття літературних течій, поглядів на призначення мистецтва. І звідси ж непримиренність творчих таборів.

І як казав Федір Михайлович Достоєвський: “В тому то й ознака справжнього мистецтва, що воно завжди сучасно, нагально, корисно”.

І дійсно, чи сучасно досі, в наш вік інформації, література, наприклад, 19 століття, говорить не про можливості Інтернету та ЗМІ, а про здібності душі до високих прагнень, про проблеми того далекого часу.

Але в тому то й справа, що змінюються часи, але не люди. Тому література, зачіпає проблеми любові, дружби, зради і боргу, до цих пір актуальна і цікава.

Звернімося хоча б до творчості Михайла Євграфовича Салтикова-Щедріна. У своїх казках він, здавалося б, торкався проблеми тільки свого часу: байдужість можновладців, їх черствість, байдужість ще не порушених бідою.

Сміх – основна зброя сатири. “Ця зброя дуже сильно,- казав Щедрин,- бо ніщо так не збентежує пороку, як усвідомлення, що він вгаданий і що з приводу його вже роздався сміх”. Щедрін вважав головним призначенням сміху збудження почуття гніву й активного протесту проти деспотизму.

Казка “Коняга” – крик болю про батьківщину. Худі поля були ареною щоденних мук Коняги, “звичайного мужичьего живота, замученого, узкогрудого, з випнутими ребрами і обпаленими плечима, з розбитими ногами”. “Для всіх поле роздолля, для Коняги воно – кабала”.

А хіба зараз не так? Хіба людей в Росії не поставили в унизительнейшее положення, коли змушують працювати за копійки тих, хто має право отримувати більше. І це відбувається тому, що завжди знайдеться той, хто згоден отримувати менше. У людей відібрали почуття людської гідності, поставивши на грань виживання, коли ні про які духовних запитах не може бути й мови, і тільки нескінченна кабала…

Радянська влада виховала в росіянах можливість працювати на “голому ентузіазмі”. Але зараз інші часи: не кріпацтво, не авральне відновлення країни після війни… Часи інші, а люди живуть також! За кордоном є профспілки, які не дозволять ставити роботодавцеві 14-годинний день, не дозволять не платити зарплату… А у нас все можна, і пояснюється це так просто: “Немає грошей!”. Але як же немає, якщо праця – це вже забезпечення продукту, а отже і прибутку.

Так що казка “Коняга” актуальна і зараз…

А ось ще одна казка Щедріна – “Обманщик-газетяр і легковірний читач”. З цього твору досить навести одну цитату: “Сидить газетяр у своїй барлозі і знай собі обманює і обманює. “Бережіться! Каже: – дифтерит обивателів косить!” “Дощів, – каже, – з самого початку весни немає – того гляди залишимося без хліба!”… “Добро казенне і громадське нарізно тягнуть!” А читач читає і думає, що газетяр відкриває йому очі. “Така, каже, що вже у нас свобода друкарства: куди не глянь – скрізь або дифтерит, або пожежа, або неврожай”…

А якщо замінити “дифтерит” “курячим грипом”, що вийде? А не вийде середина 19 століття, а як є – початок 21-ого! І пророчими стають слова Щедріна, великого сатирика, описав навколишню дійсність 150 років тому: “А газетяр – обманщик і зараз живий. Четвертий кам’яний будинок під дах зводить і з ранку до вечора думає про одне: чому йому напредки марновіра читача ловче обманювати: обманом чи правдою?”

Так що творчість Салтикова-Щедріна досі і актуально, і корисно, і повчально. І подібних прикладів у літературі можна навести безліч, коли геній письменника помічає типичнейшие риси цілого народу, які й через багато років не є історією.

Сподобалася стаття? Поділитися з друзями: