Твір “Рання творчість Горького”

М. Горький увійшов у літературу на межі двох історичних епох, він як би поєднав у собі ці дві епохи. Пора морального смути і розчарування, загального невдоволення, душевної втоми – з одного боку, і назрівання прийдешніх подій, які ще відкрито не проявилися, – з іншого, знайшла в ранньому Гіркому свого яскравого і пристрасного художника.

Гіркий у свої двадцять років побачив світ у такому страшному розмаїтті що здається неймовірною його світла віра в людину, в її душевну шляхетність, в його силу і можливості. Але молодому письменнику було притаманне прагнення до ідеалу, до прекрасного – тут він був гідним спадкоємцем кращих традицій російської літератури минулого.

В оповіданні “Челкаш” (1894) романтичний образ бродяги і злодія, розірвав зі своїм середовищем (його батько був одним з найбагатших людей на селі), анітрохи не ідеалізується письменником. Хоча в зіставленні з духовно убогим, жадібним і жалюгідним Гаврилом Челкаш виявляється переможцем. Але протиставлення йде по лінії ставлення до власності, до закрепощающей її сутності. Мрія Гаврила виявляється мрією, що веде до рабства. “Влада темряви”, “власть денег” Челкаш заперечує. “Челкаш слухав його радісні крики, дивився на сиявшее, спотворене захопленням жадібності обличчя і відчував, що він – злодій, гуляка, відірваний від усього рідного, – ніколи не буде таким!”

Для своїх оповідань Гіркий брав людей земних і реальних, з усіма суперечностями і недоліками.

Мірилом цінності людської особистості він вважав активність, здатність діяти в ім’я людини. Цей мотив звучить вже в першому оповіданні письменника – “Макар Чудра” (1892). Повість про дивовижну, гордої любові Лойко Зобара і Радды – це гімн свободі. “Ну, сокіл, – говорить Макар, – хочеш, скажу одну бувальщину? А ти запам’ятай її і, як запам’ятаєш, – вік свій будеш вільним птахом”.

Романтизм Горького не чужий драматизму. Він припускає його. Долі героїв його перших оповідань завжди драматичні. Але це драматизм, породжує протест проти рабського становища у суспільстві. Макар Чудра говорить на початку розповіді автору-оповідачу: “Смішні вони, ті твої люди. Збилися в купу і тиснуть один одного, а місця на землі он скільки. Що ж, – він народився потім, чи що, щоб копирсати землю, та й померти. Відома йому воля? Широчінь степова зрозуміла? Говір морської хвилі веселить йому серце? Він раб – як тільки народився, все життя раб, і всі тут!”

Ось що хвилює художника, що стає центральною думкою багатьох його оповідань раннього періоду. Все було незвично в цьому оповіданні: і доля героїв, і їх мова, і їх зовнішність, і авторська мова. “Мені не хотілося спати. Я дивився в пітьму степу, і в повітрі перед моїми очима плавала царствено красива і горда постать Радды. Вона притиснула руку з пасмом чорного волосся до рани на грудях, і крізь її смугляві тонкі пальці сочилася крапля по краплі кров, падаючи на землю вогненно-червоними зірочками. “Вже тут намічено протиставлення вільного і рабського існування, яке буде в різних варіантах бути присутнім у всіх раннеромантических оповіданнях письменника. Вона буде видозмінюватися і поглиблюватися. Вже – Сокіл, Чиж – Дятел, Дівчина – Смерть, Ларра – Данко. Вірою в силу людини, в силу дії, в силу любові пройнята і казка у віршах “Дівчина і Смерть” (опублікована в 1917 р.). Всеперемагаючий гімн “радості любові і щастя життя” – кохання без страху і сумніву – яскравий прояв тієї особливості горьковського таланту і його життєвої позиції, яка характеризує творчий шлях письменника.

У творчості молодого Горького з новою силою зазвучали “нерозв’язні” питання: як жити? що робити? у чому щастя? Питання, вічні хоча б тому, що не одному поколінню ще не вдалося уникнути їх.

У казці “Про чиже, який брехав, і про дятле – любителя істини”, в якій письменником розказана “дуже правдива історія” про те, як “серед співочих птахів тієї гаю”, де співалися пісні песимістичні і ворони вважалися “дуже мудрими птахами”, раптом зазвучали інші, “вільні, сміливі пісні”, що нагадують гімн розуму:

. Запалимо серця вогнем розуму,

І запанує всюди світло.

. Хто чесно смерть прийняв у бою,

Той хіба упав і переможений?

. За мною, хто смів!

Для письменника тут важлива думка, що “іскорку” можна посіяти, можна пробудити віру і надію. У цій казці художник зазначив пробудження свідомості лише на якусь мить. В “Пісні про Сокола” (1895) загибель гордої і сміливої птахи вже стверджує перемогу того погляду на життя, носієм якого був прекрасний Сокіл. “Земний” Вже переможений тим, що не розуміє, що таке політ у небо, свобода, впевнений, що “там тільки порожньо”. Його “реальний” погляд на життя виключає духовність існування людини на землі.

Ідея самопожертви виникає в “Пісні про Сокола” природно і стає гімном дії в ім’я свободи, світла. “Божевілля хоробрих – ось мудрість життя!” – не містить в собі лише утвердження самосвідомості, хоча і це важливо для письменника. Так можна було б думати, якби не слова: “. і краплі крові твоєї гарячої, як іскри, спалахнуть в мороці життя і багато сміливих сердець запалять божевільної жагою свободи, світла!”

Оповідання “Стара Ізергіль” (1894) можна назвати програмним для молодого Горького. Тут сходяться всі улюблені й дорогі теми і думки молодого письменника. Тут все принципово важливо для нього. Композиція розповіді строго підпорядкована ідеї – утвердження правоти подвигу в ім’я життя. Три самостійних епізоду об’єднані образами автора і старої Ізергіль. Образ Ізергіль суперечливий. Він реалістичний в основі. В житті Ізергіль, незвичної і яскравої, було багато такого, що можна розцінювати неоднозначно. Добро і зло – все перемішалося тут, як у житті. І все ж є те, що як би поєднує її з Данко. “У житті завжди є місце подвигам” – ось головна думка, хоча події життя старої циганки не можна розцінювати лише як героїчні, вона часто діяла в ім’я особистої свободи.

Духовна краса Данко протиставлена убогості існування Ларрі. Індивідуалізм, зневага до людей, егоцентризм Ларрі, який впевнений, що свобода – це незалежність від людей, від обов’язків перед суспільством, розвінчано художником з такою силою і енергією, що, здається, тінь Ларрі, “неприкаяна і непрощенная”, до цих пір блукає по світу. “. І все шукає, ходить, ходить. і смерть не посміхається йому. І немає йому місця серед людей. “

Покарання самотністю – тема і багатьох сучасних і, думається, майбутніх творів. Два різних “Я”, що протиставлені з такою силою, Данко і Ларра, – це два кардинально протилежних ставлення до життя, які живуть і протиборствують і зараз. Саме в силу останнього цікавий Данко сьогодні. “Що зроблю я для людей?!” – сильніше грому крикнув Данко”. Смерть Данко, факелом свого серця висвітлює шлях своєму стомленому і изверившемуся народу, – це його безсмертя. Це питання для Данко був головним, бо, не задавши собі такого питання, не можна жити осмислено, не можна повірити в що-небудь і свідомо діяти в житті.

Саме тому і сьогодні так цікаво рання творчість письменника, який відкрито заявив ще в кінці минулого століття про свою віру в людину, в її розум, у його творчі, перетворюючі можливості.

Сподобалася стаття? Поділитися з друзями: