Невеликий розповідь Л. Н. Толстого “Кавказький бранець” дивує своєю мовою написання, схожим на той, яким пишуть казки. Але це далеко не дитячий твір, піднімає серйозні питання моральності і моралі суспільства. На першому місці стоїть протистояння, яке вдало розкривається на прикладі двох основних героїв розповіді Жиліна і Костилина. Реалістично описаний побут гірських народів і неповторні краси природи Кавказу – доповнюють картину. Події розвиваються настільки динамічно, що всі твір читається просто на одному диханні. Основна заслуга в цьому належить авторові твору.
Л. Н. Толстой дуже вміло користується таким прийомом, як “протиставлення”, тому два його основних героя як шахісти на полі граю різними фігурами. Костылину дістаються всі чорні, а Жилін відповідно грає білими. Характери промальовані настільки контрастно і підкреслено полярно, що в читача просто не виникає іншого вибору як співпереживати позитивному героєві і звинувачувати у всіх бідах негативного. Таким прийомом користуються багато письменників і поетів, але тільки у Л. Н. Толстого все виходить логічно й органічно, так як має бути і є в реальному житті. Завдяки ось такий правдоподібності, читач вірить кожному слову.
Жилін, практично з перших рядків розповіді, створює враження життєрадісної людини, такого собі “умільця-удальца” яким дарма всі життєві перипетії. Таких людей всі поважають і відповідно люблять, не те що злого і жорстокого Костылина, в образі якої проглядає недоброзичливість і деяка байдужість до всього, що його оточує. Причому не можна сказати, що явна відмінність між ними зумовлена певними обставинами. Вони виють по одну сторону барикад” і ніяк не є ворогами, на відміну від жителів Кавказу, які в свою чергу описані навіть більш гуманними і терпимими, ніж цей негативний персонаж.
Широка душа головного героя прописана до найдрібніших деталей, тому образ Жиліна виглядає трохи збірним. Тут також проглядається лінія казкового персонажа, досить згадати російських добрих молодців. Здається, що автор твору взяв і звів всі хороші риси кожного воєдино і вийшов Жилін. Його душа широка і відкрита, як безкрайні рідні поля. Він щирий по відношенню до себе, тому шукає такого ж ставлення від інших. Жилін здатний на допомогу і співчуття. Навіть коли його зраджує співробітниць, він все одно рятує його, незважаючи на боягузтво останнього. Головний герой не в змозі уявити, що можна чинити по-іншому, тому коли вони разом з Костылиным потрапляють в полон, Жилін все одно бере ненадійного друга з собою. Тут розкривається ще одна грань характеру – здатність прощати. Ставлення Жиліна до матері, також заслуговує особливої уваги. Він знає що їй нема звідки взяти гроші на викуп, тому з подвоєною силою і енергією шукає можливості втечі.
Хороший син своєї матері і країни, впевнений у собі, сильний, мужній, далекоглядний і здатний на співчуття – саме такою має бути кожна людина. Автор оповідання “Кавказький бранець” вірить в свого героя, широту російської душі, тому наше покоління повинно обов’язково прислухатися і рівняється на такого персонажа як він.