Твір по роману Замятіна “Ми”

Роман-антиутопія описує державну систему як єдиний механізм, а людей – як деталі, необхідні для справної роботи. Тільки на відміну від техніки, якщо одна складова цієї державної машини вийде з ладу нічого не станеться.
Особистість тут не значить нічого. Немає ніякого “Я”, є тільки “Ми”. І “Ми йдемо”.

Замятін зводить у абсолют поняття математичного порядку щодо життя суспільства. Так, у романі люди геть позбавлені особистості: замість імен у них порядковий номер, замість вільного життя – чітке дотримання графіку, замість особистого простору – скляні стіни. Світ, у якому ні на секунду не можна сховатися від уваги Скрижалі, світ в якому натхнення і закоханість називають епілептичними припадками.

Людина розглядається не як особистість, а як частина одного багатоголового чудовиська. Життя людини нічого не коштує – адже він всього лише один з багатьох. Таке знеособлення людської життя призводить до того, що люди починають мислити як єдиний організм. Їх руху чітко вивірені, вони рухаються в ногу, під акомпанемент одних і тих же думок.

В Єдиній Державі геть відсутні будь-які морально-етичні поняття, немає поділу добра і зла. Бажання впорядкувати життя, описавши її математичними функціями, доходить до абсурду. Наприклад, музика створюється спеціальним пристроєм, заснованим на математичних розрахунках, як говориться в романі: “тепер ви зможете складати до трьох сонат на годину!”.

В державі Замятіна немає ніяких проблем. Здавалося б, це мрія – щоб усі були ситі, одягнені, забезпечені житлом і роботою. Але за цю мрію довелося розплачуватися свободою думки, життям під скляним куполом, відмовою від материнства і власної особистості. Тоталітарна держава підімне під себе кожного. Переслідування інакомислення, гоніння і катування – ось його інструмент. І це все заради того, щоб люди не відрізнялися один від одного, перетворились на безлику масу, яка мислить так, як потрібно Державі.

Роман побачив світ через багато років після смерті автора, і тоді удостоївся назви “контрреволюційний”. Зараз можна провести паралель між Єдиним Державою і Радянським Союзом або Фашистською Німеччиною часів Другої Світової Війни. Не дивлячись на те, що соціалістичне час в нашій країні давно в минулому, роман і донині викликає підсвідомий жах. Роман закликає цінувати своє життя, адже щоб не відбувалося, свободу людської думки не може відібрати ніхто.

Сподобалася стаття? Поділитися з друзями: