Твір по повісті “Матір людська”

Велика Вітчизняна битва – найтяжче з усіх випробувань, які коли-небудь випадало на долю нашого народу. Відповідальність за долю Батьківщини, гіркоту перших поразок, ненависть до ворога, стійкість, вірність вітчизні, віра в перемогу – все це під пером різних художників вилилося в неповторні прозові твори.

Теми війни нашого народу з фашистськими загарбниками присвячена книга Віталія Закруткина “Матір людського”, написана практично відразу після закінчення Великої Вітчизняної війни. У своїй книзі автор відтворив образ простої російської жінки, яка подолала страшні удари долі.

У вересні 1941 року гітлерівські війська неблизько просунулися в глиб радянської місцевості. Багато областей України і Білорусії виявилися окупованими. Залишився на зайнятій німцями місцевості і загублене в степах хутірець, де щасливо жили молода пані Марія, її чоловік Іван і їх син Васятка. Але битва не щадить нікого. Захопивши раніше мирну і багату землю, фашисти все зруйнували, спалили хутір, погнали людей до Німеччини, а Івана і Васятку повісили. Однією Марії вдалося врятуватися. Самотньою, їй довелося боротися за своє життя і за життя своєї майбутньої дитини.

Страшні випробування не зламали цю жінку. Подальші події повітки розкривають велич душі Марії, яка стала воістину Матір’ю людської. Голодна, змучена, вона зовсім не думає про себе, рятуючи дівчинку Саню, смертельно поранену фашистами. Саня замінила загиблого Васятку, стала частинкою того життя Марії, яку розтоптали фашистські загарбники. Коли девчурка вмирає, Марія мало не божеволіє, не бачачи сенсу свого подальшого існування. І все ж вона знаходить в собі сили для того, щоб існувати. Насилу долаючи прикрість.

Відчуваючи пекучу ненависть до фашистів, Марія, зустрівши пораненого молодого німця, несамовито кидається на нього з вилами, бажаючи помститися за сина і за чоловіка. Але німець, беззахисний хлопчик крикнув: “Мама! Мама!” І серце російської жінки здригнулося. Великий гуманізм простий російської душі гранично просто і ясно показаний автором в цій сцені. Великий гуманізм простий російської душі гранично просто і ясно показаний автором в цій сцені.

Марія відчувала свою заборгованість перед людьми, угнанными в Німеччину, тому стала збирати врожай з колгоспних полів не тільки для себе, але і для тих, хто, можливо, ще повернеться додому. Почуття виконуваного заборгованості підтримувало її у важкі і самотні дні. Скоро у неї з’явилося велике господарство, тому що на пограбоване і спалене обійстя Марії приходило все живе. Марія стала матір’ю всієї навколишньої землі, матір’ю, яка поховала чоловіка, Васятку, Саню, Вернера Брахта і зовсім незнайомого їй, вбитого на передовій політрука Слави. І хоча вона перенесла смерть дорогих і коханих людей, її серце не зачерствіло, і Марія змогла взяти під свій дах сімох ленінградських сиріт, волею доль занесених на її хутір.

Так і зустріла ця мужня дама радянські війська з дітьми. І коли в спалений хутір увійшли перші радянські солдати, Марії здалося, що вона народила на світ не тільки свого сина, але і всіх знедолених війною дітей світу…

Книга Ст. Закруткина звучить як гімн російській жінці, прекрасного символу гуманізму, життя і безсмертя роду людського.

Цивільне і приватне, радість перемоги і гіркоту непоправних втрат, суспільно-патетичні і інтимно-ліричні інтонації переплітаються в цих творах нероздільно. І всі вони – сповідь про випробування душі на війні кров’ю і смертю, втратами і необхідністю вбивати; всі вони – літературний пам’ятник невідомому солдату.

Сподобалася стаття? Поділитися з друзями: