Твір по поемі “Кому на Русі жити добре”

Поему “Кому на Русі жити добре” Некрасов задумав як народну книгу. Він мріяв про те щоб вона була б доступна народу й зрозуміла йому. Довго, протягом багатьох років він збирав і збирав по слову матеріал, вивчав життя і побут простого народу. І поет домігся свого. Його поема стала народною.
Хоча Некрасов і не закінчив поему, вона все ж справляє враження цілісного твору. У ній поєднані кращі риси художньої майстерності поета.
Розташування частин поеми досі є предметом суперечок. Але Некрасов писав так, що кожна частина представляється як би окремим закінченим твором, практично не залежить від подій, що відбулися в іншій її частині. Єдиною сполучною ланкою оповідання є семеро мужиків-правдошукачів, які марно намагаються знайти відповідь на питання: “Кому живеться весело, привільно на Русі?”
Що ж таке народне твір? Твір можна назвати народним, коли воно виражає прагнення і надії самого народу, коли автор є продовжувачем художніх традицій і особливостей народної творчості. Це відображено в поемі Некрасова “Кому на Русі жити добре”. Спробуємо розібрати детальніше ті риси, які характерні для даного твору. У чому виражається народність поеми?
Головну роль, тобто роль головного героя художнього твору, Некрасов відводить народу у всьому його різноманітті. Більшість глав присвячено самому численному стану Росії минулого століття – селянству. Поет описує селянську радість і біду, сумніви і надії, красу і потворність. У поемі ми можемо оцінити ступінь прагнення народу до свободи. Свобода і щастя – ось два ключові поняття. які часто зустрічаються в поемі. Свобода і щастя – одне і те ж це? Некрасов намагається дати відповідь на це питання в поемі-епопеї.
Особливе місце автор приділяє проблемі селянського щастя. Для Некрасова селянин-трудівник – це той стрижень, на якому тримається Росія, всі інші стани. Адже вся інша частина суспільства лише висить від селянина, доля якого має величезний вплив на долю держави.
Автор описує нам епоху, що почалася відразу після скасування кріпосного права. Тому питання: “Народ звільнений, але чи щасливий народ?” – центральний в поемі. Некрасов ставить питання, як став жити народ після реформи, чи змінилося що-небудь. Відповідь, ми знаємо, дуже невтішний: все так само бідує селянин, надриваючись від важкої праці. На жаль, життя не стало краще.
Цікаво, що проблему щастя автор намагається вирішити, дивлячись на речі очима селян, тобто очима народу. Пошуки щастя не дають ніяких результатів. У главі, іронічно названої “Щасливі”, перед мужиками-правдоискателями низкою проходять “щасливці”: ряба баба, солдатів, мисливець, вантажник, старий лакей, жебраки, У кожного з них своє розуміння щастя. Для одного – досита поїсти хоч чорного хліба, для іншого – залишитися в живих після десяти битв, для третього – бути здоровим, для четвертого – “пропустити косушечку”, для п’ятого – бути причетним, хоч і через хворобу, до панської життя. Але історії цих людей трагікомічні. Кожен перехожий радий будь-хвилинному щастя, яке стосується лише побутових проблем. Важко назвати їх щасливими. Тому-то мужики-правдошукачі і вигукують: “Ей, счастие мужицкое, діряве з латками. забирайся додому”.
Щастя ж більше цільних натур, таких як Мотрона Тимофіївна, дід Савелій або Ніну Гірін, не вічно, легко теряемо.
І Некрасов робить висновок, що нещасливий народ, а значить, і не вільний. Адже не може зруйнуватися в одну мить те, що спосіб життя багато століть.
Риси народності поеми Некрасова простежуються не тільки в проблематиці і головної ідеї, але і в стилі, і в мові оповідання. Перед нами поема-епопея. Вона має форму, близьку до усної народної творчості. Сам поет знав фольклор не тільки з книг та збірників. Спілкування з селянами допомогло Некрасову створити цей твір. Поема створена за аналогією з фольклорними творами: казками, билинами, піснями. Некрасов користується постійними епітетами, типу: горе люте, вітри буйні. Багато в поемі і прислів’їв, та приказок, загадок. Наприклад: “Замок – собачка вірна: не гавкає, не кусається, а не пускає в будинок”. Є в поемі й пісні, які за стилем важко відрізнити від істинно народних. Особливо їх багато в частині “Бенкет на весь світ”: пісні “Солона”, “Русь”, “Бурлацкая” та ін. А притча “Про двох великих грішників” стала народною піснею. У поемі переплітаються різні розміри: ямб, хорей, дактиль, амфибрахий, анапест, верлібр, тонічний вірш, дольник. Це допомагає передати колорит розмовної мови, наближає читача до героїв – простим людям.
Некрасов спробував в поемі вирішити питання, що ж таке народне щастя. Відповідь його простий і зрозумілий – у вільну працю для кожної людини:

“Частка народу,
Щастя його,
Світло і свобода
Перш за все!
Ми ж трохи
Просимо у бога:
Чесне діло
Робити вміло
Сили нам дай!”

Роль Некрасова і його поеми “Кому на Русі жити добре” для подальшого розвитку російської поезії виключно велика. У віршованій області він зробив те, що зробив Гоголь у прозі – звернув літературу, високу поезію до проблем простого народу. Тому творчість Некрасова народно, доступно і зрозуміло кожному.

Сподобалася стаття? Поділитися з друзями: