Долю слів визначає не “вік”, а їх використання в мовленні: ті, які називають життєво важливі, необхідні поняття, століттями не старіють; інші архаизируются досить швидко, ми перестаємо вживати, тому що зникають самі поняття, які цими словами позначаються. Змінилася система освіти в Росії – пішли з нашої мови слова інститут благородних дівиць, класна дама, реаліст (учень реального училища), інститутка.
Слова, що служили назвами зниклих предметів, понять, явищ називаються историзмами. Всі перераховані “старі слова” – це історизми. Вони займають в мові абсолютно особливе положення, будучи єдиними найменуваннями, що давно пішли з нашого побуту предметів. Тому у историзмов немає і не може бути синонімів.
Тепер ми не змірюємо аршины, не вклоняємося волосним старшинам і прикажчикам і ради забути все “непотрібні”, як нам здається, слова. Але як бути письменникам, історикам, якщо вони захочуть описати минулу епоху? В історичній літературі, у художніх творах, які розповідають про минуле нашого народу, не можна не використовувати історизми. Вони допомагають відтворити колорит епохи, надають опису минулого риси історичної достовірності.
Крім историзмов, в нашій мові виділяються й інші типи застарілих слів. Вам не доводилося спостерігати, як те чи інше слово чомусь “потрапляє в не милість”? Ми все рідше вживаємо його в мовленні, замінюючи іншим, і так поступово воно забувається. Наприклад, актора колись називали лицедій, комедіант; говорили не подорож, а вояж, не пальці, а пальці, не лоб, а чоло. Такі застарілі слова називають цілком сучасні предмети, поняття, які тепер прийнято називати по-іншому. Нові назви витіснили колишні, і вони поступово забуваються. Застарілі слова, у яких є сучасні синоніми, замінили їх у мові, називаються архаїзмами.
Архаїзми принципово відрізняються від историзмов. Якщо історизми – це назви застарілих предметів, то архаїзми – це застарілі найменування цілком звичайних предметів і понять, з якими ми постійно стикаємося в житті.
У складі архаїзмів можна виділити різні групи слів. Одні з них відрізняються від сучасних своїх синонімів якими-небудь особливостями у звучанні, наприклад неполногласными поєднаннями звуків (младий – молодий, злато – золото, брег – берег, град – місто, вран – ворон; перші слова в цих парах архаїчно звучать). Подібні архаїзми називаються фонетичними. До них відносяться зустрічаються у письменників XIX століття слова клоб(суч. Клуб), нумер (суч. номер), стора(суч. штора), гошпиталь(суч. госпіталь) і подібні. Вони відрізняються від своїх “суперників” нерідко лише одним звуком, рідше – кількома звуками або застарілим наголосом.
Також до фонетичним архаизмам належать і слова, що зберегли звук [e] перед твердим приголосним, в той час як у сучасних варіантах тут звучить [o] (пишеться е) – розпечений (розпечений), освічений (освічений), прирік (прирік).
Інша група архаїзмів об’єднує слова з застарілими суфіксами, префіксами: музеум (суч. музей). Як говорили Засланні у Грибоєдова? – В Москву переведений через моє сприяти(а не сприяння). Такі архаїзми звуться словотворчими. І їх не мало трапляється нам у творах наших улюблених поетів – рибар, кокетствовать, вотще…
Але ще частіше серед архаїзмів зустрічаються слова, застарілі не в якійсь своїй частині, а повністю, як лексична одиниця. Це лексичні архаїзми: око – очей, уста – губи, щоки – щоки, десниця – права рука, шуйца – ліва рука.
Як видно з прикладів, застарілі слова відрізняються один від одного за ступенем архаїчності: одні ще зустрічаються в мові, особливо у поетів, інші відомі тільки за творами письменників минулого століття, а є й такі, які зовсім забуті.
Архаизация одного з значень слова – дуже цікаве явище. Результатом цього процесу виявляється виникнення семантичних, або смислових, архаїзмів, тобто слів, вжитих у незвичному для нас, застарілому значенні. Знання семантичних архаїзмів допомагає правильно розуміти мову письменників-класиків. А іноді їх слововживання не може не змусити нас серйозно задуматися…
З архаїзмами жартувати не можна! Не варто і нехтувати ними: мовляв, йдуть з мови, ну і нехай, забудемо їх! Не поспішайте виносити вирок застарілим словами. Бувають випадки, коли вони повертаються в мову, знову вливаються до складу активної лексики. Так було, наприклад, зі словами солдатів, офіцер, прапорщик, міністр-радник, які отримали в сучасній російській мові нове життя. У перші роки революції вони встигли архаизоваться, але потім повернулися, набувши нового значення.
Архаїзми, як і історизми, необхідні художникам слова для створення колориту давнину при зображенні старовини.
Поети-декабристи, сучасники та друзі А. С. Пушкіна, використовували старослов’янську лексику для створення цивільно-патріотичного пафосу мови. Великий інтерес до застарілих слів був відмітною рисою їх поезії. Декабристи змогли архаизующейся лексиці виділити той пласт, який можна було пристосувати для вираження волелюбних ідей.
Оцінивши виразні можливості високої архаїчної лексики, А. С. Пушкін та у пізній період творчості звертався до неї як до незамінного джерела піднесеного звучання мови. Кого залишать байдужими, наприклад, пронизані славянизмами рядки з пушкінського “Пророка”?
Повстань, пророк, і виждь, і внемли,
Виповнися волею моєї
І, обходячи моря й землі,
Дієсловом пали серця людей.
Не тільки А. С. Пушкін і його сучасники, але й поети більш пізнього часу знаходили в архаїзмах засіб піднесеного звучання мови. Протягом усього ХІХи початку xx ст застарілі слова сприймалися як поэтизмы і не здавалися такими архаїчними, як тепер.
Ми намагаємося вчитися у письменників хорошому літературному мові. Аналізуючи використання архаїзмів та историзмов, ми можемо задати собі питання:” А чи можемо ми самі прикрасити нашу мову цими виразними словами?”. Питання не пусте…