Моя школа знаходиться досить далеко від дому. Якщо їхати на автобусі, то потрібно виходити на третій за рахунком зупинці. Але мені більше подобається ходити пішки, це займає двадцять хвилин.
Дорога йде пряма, під гірку. Вона широкою стрічкою перетинає один з великих районів нашого міста. Уздовж шосе ростуть дерева, іноді щільною стіною закривають проїжджу частину чагарники. Але ось що мене особливо притягує по дорозі в школу – це два ставки ліворуч від шосе. Вони невеликі, із зарослими берегами і не дуже чистою водою, але качки там живуть з ранньої весни до пізньої осені. Вони плавають, немов кораблики, годуються мальками і хлібом, який кидають перехожі. І я завжди зупиняюся тут ненадовго, милуюся качечками, у кромки берега залишаю їм їжу.
Повз мчать машини, біжать перехожі, миготять вікна будинків. Я йду в школу і думаю: “Це моє місто, я його люблю. Коли виросту, обов’язково залишуся тут і вычищу ці ставки, зміцню берега, поставлю лавки. Нехай ця краса збережеться для наступних поколінь!”