Багато хто з моїх однокласників живуть в нашому домі. Вечорами ми збираємося у дворі, згадуємо минулий день, приколи на уроках, граємо у футбол, бадмінтон – взагалі, скільки ще розваг можна знайти, коли не хочеться йти додому. Одного разу Юлька (вона сидить за першою партою, майже відмінниця) розповіла, що її батько повернуся з-за кордону, куди їздив у справах свого підприємства, і привіз серед різних подарунків диски із записами популярних на Заході музичних груп. Багато хто з нас хотів послухати диски. Юлька запропонувала влаштувати своєрідний конкурс: диск отримає той, хто по дорозі в школу розповість щось цікаве, що приверне увагу. її пропозиція нас не здивувала: нам задали написати твір на тему “Мій шлях до школи”. Назавтра я вийшов раніше за всіх, щоб встигнути розгледіти місцевість, яка, як мені здавалося, мало чим може мене здивувати.
Мій шлях до школи починається з того, що з двору я потрапляю прямо на проспект. Ліворуч, за довгою ажурною чавунною огорожею, піднімаються корпусу міської лікарні. Є там споруди ще довоєнної споруди, а є і сучасні багатоповерхові із збірного залізобетону. За лікарняним комплексом тягнеться тінистий парк, він здичавів, і здається, що його відокремлено куточки які зберігають таємниці. На протилежному боці – ряд житлових будинків, і в одному з них, у напівпідвальному приміщенні, розташувалося кафе “Малюк і Карлсон”. Відразу за цим кафе я повертаю праворуч, і за якихось сто метрів починається шкільний двір. Мій опис шляху до школи був би неповним, якби я не згадав про нескінченний потік машин, що рухаються по проспекту, численних кіосків, де торгують всякою всячиною. Про що ще я забув згадати? Ах так, на проспекті на шляху до школи потрібно пройти автозаправну станцію.
Чим може здивувати мій розповідь хлопців? Все це вони й самі бачили безліч разів. Вдома я розповів матері про Юльчине завдання. Вона на мить замислилася, а потім сказала:
– Ти можеш здивувати хлопців! – Чим це? – Запитав я.- Чи відомо тобі, чому кафе називається “Малюк і Карлсон” – Ну і що! Його можна назвати як завгодно – Кафе так назвали невипадково, – посміхнулася мати. – У господаря кафе є чижик (це невелика лісова птах), якого він кличе Малюк, а Карлсон – це хазяйський кіт, товстий, неповороткий. Ось імена улюбленців і стали назвою кафе – Звідки ти це знаєш? – Здивувався я.- У кафе працює моя подруга, вона і розповіла про це.
Тепер я знав, чим здивувати хлопців. Свідченням того, що мені це вдалося, був диск, привезений батьком Юльку з відрядження. Вона дала його мені першому з хлопців на один вечір.