Пару тижнів тому ми з мамою пішли гуляти в ліс. Погода була гарна, а суботній ранок вимагало від нас негайних дій, адже в такий день просто не можна сидіти вдома. Ми зібрали бутерброди, чай в термосі та печиво, взяли бадмінтон і вирушили на автобус.
Їхати від нас до найближчого хвойного лісу хвилин двадцять, так що незабаром ми вже були на місці. Здавалося б, цей ліс знаходиться в межах міста, але близькість природи там все одно відчувається. Повітря такий чистий і пахне хвоєю. Зайшовши глибше, ми майже фізично відчували тишу. Тут немає машин, великих скупчень людей, будівельної техніки та іншого. Єдине, що іноді порушує цю тишу – це спів птахів і звуки цвіркунів.
Ми йшли по стежці, не кваплячись, хотілося побільше вдихнути цього повітря, надивитися на цю красу, залишити її частину собі:
– Мама, як же тут гарно, – сказав я.
– Так, в дитинстві ми часто гуляли з твоїм дідусем в лісі. Він навчив мене розбиратися в грибах і рослинах. Я теж тебе навчу, – відповіла мама.
По-моєму, травень – це самий благодатний час для лісових прогулянок. Вже досить тепло, але ще не жарко, все навколо зацвіло і зацвіло, повітря наповнює прекрасний аромат лісових трав і квітів, літають метелики і бджоли, а скоро з’явиться суниця.
Потім ми знайшли круглу галявину і стали грати в бадмінтон. Це дуже весела гра. З криками й сміхом ми бігали по галявині, то і справа відбиваючи воланчик, не даючи йому торкатися землі. Коли ми з мамою трохи втомилися, то вирішили перекусити. Розклали на пеньку наші припаси і з задоволенням з’їли. На таких прогулянках їжа здається ще смачніше.
Додому ми повернулися ввечері, якраз до приходу тата. Навперебій розповідали йому, як добре провели день. Він посміхався і попросився в наступний раз з нами. Ми домовилися, що наступного разу поїдемо на озеро.