Твір “Лірика Ахматової та Цвєтаєвої”

Початок 20 століття в російської літератури немислимі без імен Анни Ахматової і Марини Цвєтаєвої. Своєю творчістю ці жінки-поети не тільки прикрасили свій час, але і внесли, кожна по-своєму, великий внесок в російську поезію. Їхня поезія, як довів час, вічно.
Поезія Анни Ахматової – це своєрідний гімн жінці. Так, у хрестоматійному вірші “Стисла руки під темною вуаллю” дуже емоційно змальовуються епізоди життя і любові героїні. Ключові деталі вірші передають психологічний настрій ліричної героїні, її душевний стан. У цьому вірші відображено не тільки хвилинний настрій двох закоханих людей, але і вічна трагедія розставання:
Як забуду? Він вийшов, хитаючись.
Болісно скривився рот…
Я втекла, перил не торкаючись,
Я бігла за ним до воріт.
Через призму серця Ахматова сприймає не тільки любов, але і все, що відбувається поряд з нею. У поемі “Реквієм” ми читаємо скорботні рядки:
Сімнадцять місяців кричу,
Кличу тебе додому,
Кидався в ноги катові,
Ти син і жах мій.
Ні, Анна Ахматова не говорить тут про жорстокості сучасного їй світу. Вона не говорить про жахливі роки… Поетеса малює образ жінки, яка провела багато часу у тюремних дверей, чекаючи вироку…своїй дитині! І ця жінка не одна, їх тисячі – з такою скаліченою долею і пораненими серцями.
Час Великої Вітчизняної війни також залишило трагічний слід в творчості Ахматової. Важливо, що у неї інше бачення війни, не схоже на інших поетів того часу. Поетеса сприймає її, в першу чергу, як жінка, як мати:
Щілини в саду вириті,
Не горять вони.
Пітерські сироти,
Детоньки мої!
Перед нами інша сторона військового часу. Ахматова говорить про дітей, так як немає нічого страшніше і страшніше, ніж біль дитини:
Постучись кулачком – я відкрию
Я тобі відкривала завжди…
Творчість Марини Цвєтаєвої, по багатьом своїм проявам, складніше поезії Ахматової. Ця поетеса вважається одним з найбільш віртуозних художників слова початку 20 століття. Її мова, система засобів художньої виразності самобутня і нестандартна. Теми, проблеми, мотиви, які Цвєтаєва використовує у своїй творчості, надзвичайно глибокі і серйозні.
Вірші поетеси різноманітні за мотивами і багато в чому інтуїтивно. Однак, на мій погляд, є щось, що об’єднує всі твори Цвєтаєвої – її трагічне світовідчуття – “на розрив”, яке повною мірою відбилося в творчості поетеси.
Однією з провідних тем лірики Цвєтаєвої є тема батьківщини, тема любові до отчого дому, Москві, Росії. Лише в ранніх віршах поетеси (1916-1917 роки) створюється картина прекрасної країни: нескінченні дороги, багряні заходи і лілові неспокійні зорі. Пізніше в поезії Цвєтаєвої увійшла війна, світова, а потім громадянська. У цей період жаль та смуток переповнювали її творчість:
Безсоння мене штовхнула в шлях.
– О, як же ти прекрасний, тьмяний Кремль мій! –
Сьогодні вночі я цілую в груди
Всю круглу воюючу Землю.
До революції 1917 року Цвєтаєва ставилася складно. Поетеса не могла прийняти і пробачити тієї крові, яка пролилась.
Вірші Цвєтаєвої про кохання неможливо сплутати з чиїмись іншими. Вони дуже пронзительны і тонкі. Лірична героїня вся віддається своєму почуттю, живе і дихає тільки їм:
Не владарювати!
Без слів і на слово –
Любити…Распластаннейшей
У світі – ластівкою!
Не могла поетеса обійти своєю увагою і тему поета і поезії. В осмисленні цієї теми вона слідує традиціям російських класиків: Пушкіна, Лермонтова, Тютчева. На думку Цвєтаєвої, натхнення – єдиний володар поета. Воно приходить до нього у вигляді вогняного вершника: “З червоною гривою свились волосся… Вогняна смуга – в небеса!”.
На думку Цвєтаєвої, дорога поета в світі нелегка. Його не розуміє і не приймає егоїстична і сліпа юрба. Обивателі загрузли в побуті, своїх приземлених інтересах і проблемах.
Крім того, поет, Цвєтаєвої, непідвладний суду: “Я не суддя поетові, І можна все пробачити за плачучий сонет!”. Поета не в змозі оцінити читачі, тому вони не можуть його судити. Поет мислить по-своєму: “тьма” поета не завжди означає зло, а висота – добро. Але оцінити це зможе тільки час…
Початок 20 століття подарувало російській літературі два геніальних імені – Ахматова і Цвєтаєва. Творчість цих жінок самобутньо і оригінально, разючим чином відрізняється один від одного. Однак є те, що родним цих великих поетів – глибока людяність, відданість своєму “жіночому” єству, величезна любов до Батьківщини.

Сподобалася стаття? Поділитися з друзями: