Твір “Купрін про кохання”

Я хочу Вам розповісти про прекрасне почуття, яке неможливо купити чи продати, для якого не існує понять “багатий” і “бідний”, а існує тільки “закоханий” і “невлюбленный”, в ім’я щирості і сили якого не страшно навіть померти.
В наш час знайти людину, “одержиму” високим почуттям любові, досить складно. Чомусь все більше людей одружується і виходить заміж за розрахунком. А. В. Купрін вустами генерала Аносова в повісті “Гранатовий браслет” говорить: “Любов повинна бути трагедією! Найбільшою таємницею в світі! Ніякі життєві зручності, розрахунки і компроміси не повинні її стосуватися”. І дійсно, що ж це за життя, коли знаєш, що живеш разом з людиною тільки тому, що тобі так зручно? Княгиня Віра Миколаївна говорить про те, що “колишня жагуча любов до чоловіка давно вже перейшла в почуття міцної, вірної, щирої дружби…” Почуття спокою, упевненості в завтрашньому дні вона не хоче міняти на палку пристрасть, яка, на її думку, не має ніякого продовження.
І все ж, любов – це пристрасть, яка захоплює людину повністю, це почуття, відчуваючи яке неможливо думати ні про що й ні про кого, крім коханого або коханої. Але існує й інша точка зору: чи добре те, що, люблячи, людина втрачає голову і зовсім не думає про наслідки, до яких може призвести ця любов? Іноді закохані, з головою поринувши в почуття, зважившись на спільне життя, залишаються без даху над головою, без можливості нормального існування. Але, на жаль, від буденних проблем любов не захищає. Кажуть, що там, де з’являється любов і пристрасть, втрачається здоровий глузд. Що може зробити людина, занурений в почуття, невідомо навіть йому самому. Закохавшись, людина стає дуже вразливою, йому потрібна підтримка, і це, насамперед, взаємність його почуттів. Адже любов здатна як відродити людини, так і погубити його. Саме це сталося з Желтковым, героєм “Гранатового браслета”. Він жив нерозділеним коханням, спопеляючої його, жив думками про кохану. Він вдячний їй за ті прекрасні почуття, які підняли його над навколишнім світом, його маленької людини!
“Так святиться ім’я Твоє”, – говорить Жовтків, звертаючись до Вірі Миколаївні. Він ставить Її вище всього і всіх. Для нього Вона – свята, найдорожче, що є у нього в житті. Така самовіддана любов, ставши взаємної, може правити світом, долати будь-які труднощі, але, залишившись безмовною, вона здатна знищити все…І навіть людське життя…
Можна без втомилися говорити про кохання, приводячи в приклад різні історії щасливого і нещасливого кохання. Але вона настільки багатогранна, що вам ніколи не вдасться повною мірою зрозуміти закоханих…Але лише до тих пір, поки Ви самі не полюбите; але і в цьому випадку, це буде ваша любов, індивідуальна і ні на що не схожа…

Сподобалася стаття? Поділитися з друзями: