Я народився в сім’ї людей, що мають пряме відношення до культури та освіти. Мій дід, Шулин Петро Миколайович, пройшов всю війну, з першого і до останнього дня. Вже після її закінчення, він обіймав посаду начальника штабу вищого льотного училища р. Єйська, а також займався викладацькою діяльністю з курсантами. Пізніше, Петро Миколайович, будучи підполковником у відставці, став директором Будинку культури селища “Гумотехніка” Заволзького району р. Ярославля. Завдяки його ініціативі, при будинку культури була створена музична школа. Після відходу з цієї посади, він працював керівником початкової військової підготовки в школі №19 р. Ярославля. Моя бабуся, Шулина Марія Іванівна, дуже довгий час була викладачем музики по класу фортепіано в музичних школах різних міст Росії. Моя мама, Шулина Олена Петрівна, педагог з 25-річним стажем, вона присвятила себе роботі у вищій школі, в даний час викладає латинську мову в Ярославської державної медичної академії, будучи доцентом кафедри іноземних мов.
Будучи школярем, я активно займався спортом: у складі збірної команди міста Ярославля багаторазово ставав переможцем першості Ярославської області; у складі збірної Ярославської області – брав участь у фіналі чемпіонату Росії з баскетболу серед юнаків.
Ці обставини, плюс те, що мене оточували прекрасні педагоги-професіонали, на яких мені завжди хотілося бути схожим, вплинуло на вибір мною професії вчителя.
Чому я став вчителем? Відповідаючи самому собі на питання, згадую свої шкільні роки. Напевно, кожен з нас, вибираючи свій подальший шлях, свою професію, орієнтується на тих людей, які поруч, які впливали на наше сприйняття життя і чий досвід і вміння викликали в нас добру заздрість. Так, що відповідь проста – мене оточували прекрасні педагоги, професіонали, на яких мені хотілося бути схожим.
І ось я вчитель з восьмирічним стажем. Вчителем бути, прямо скажемо, нелегко. Він повинен бути творцем, не сумувати, вміти вести за собою, бути мудрим, об’єктивним, потрібним і улюбленим дітьми, вселяти в них упевненість і оптимізм. Бути людиною, що поєднує в собі такі якості і уміння, не так-то просто.
Від сучасного вчителя потрібен великий обсяг знань і умінь, які він повинен використовувати в своїй роботі: володіти методами науково – дослідницької та експериментальної роботи, мати глибокі різнобічні знання викладається предмета й суміжних дисциплін, знати традиційну методику викладання предмета і сучасні освітні технології.
Для мене основні завдання в вихованні та навчанні дітей – це розвиток пізнавального інтересу, творчого потенціалу, а також особистісних якостей, особливо таких, як самостійність, відповідальність, порядність. Безсумнівно, педагог повинен забезпечити дітям певну свободу, можливість вибору, але, в першу чергу, прищепити їм навички самоконтролю. Справжній учитель той, чиї учні здатні до саморозвитку, самоаналізу, і творчості. “Творчість невідривно від свободи. Лише вільний творить. З необхідності народжується лише еволюція; творчість народжується лише з волі” (М. А. Бердяєв).
При цьому самому педагогу необхідно постійно самовдосконалюватись у сфері своєї діяльності, щоб бути цікавим дитині. Як тільки фахівець перестає вчитися і вдосконалювати свою майстерність, він зживає себе як професіонал. Якщо педагог хоче виховати в дитині певні особистісні якості, то, принаймні, він сам повинен цими якостями володіти. “Свободі вчать свободою, відповідальність – відповідальністю, добра і совісті – добром і совістю” (Симон Соловейчик). Тому, навчаючи, я сам намагаюся не переставати вчитися у колег, у дітей і на власних помилках, так як я вибрав своє педагогічне кредо: