Тарас Шевченко і Кирило Мефодіївське братство

Україна XIX століття. 40-ві роки. Саме в цей час формується тут нова, демократична інтелігенція, яка відділяється від буржуазно-ліберальної і починає брати активну участь у політичній боротьбі. У Києві в 1846 році створюється таємна політична організація, яка набуває антикріпосницький характер. Так з’являється Кирило-Мефодіївське товариство. До цього товариства входили Т. Шевченко, М. Гулак, О. Навроцький та інші.

Вони виступали проти кріпосного права, боролися за його ліквідацію. Але не всі члени Кирило-Мефодіївського товариства мали одні погляди на шляху здійснення цієї мети. Частина членів братства розділяв революційно-демократичні погляди, які вносив Т. Шевченка. Інша частина, до якої належали П. Куліш, М. Костомаров, пропагувала ідеї української буржуазії.

Передова група цієї організації (а до неї належав Т. Шевченка) висувала такі вимоги: скасування кріпацтва, визволення всіх слов’янських народів від національного гніту, об’єднання їх у вільну федеративну республіку з парламентською владою, рівні права усім народностям. Саме кирило-мефодіївці ставили питання про створення української держави, яка б увійшла до республіканської федерації слов’янських народів. Сам Шевченко вважав, що таке об’єднання може відбутися в результаті всенародного повстання. Тому в братстві загострилася боротьба між цими двома групами, особливо тоді, коли почали обговорювати програму і тактику. Ліберали відкидали революційну тактику, шукали згоди з крепостниками, Шевченко стверджував, що наш народ зможе звільнитися лише шляхом боротьби трудящих проти самодержавства й поміщиків.

У 1847 році Кирило-Мефодіївське товариство було розкрито царською владою, а всі його члени були заарештовані. Їх засудили або до в’язниці, або до каторги на різні терміни.

Найбільш жорстоко Микола І розправився з Тарасом Шевченком: його віддали в солдати, заборонивши писати і малювати. На допитах поет все заперечував, але при обшуках були знайдені його вірші, поеми, які викривали всіх гнобителів, карикатури на царя і царицю. Кати суворо розправилися з борцем Шевченка, він став жертвою царського режиму.

Вплив творчості Т. Г. Шевченка на розвиток української літератури, мистецтва, духовної культури

Великий український письменник, людина з незвичайною, тяжкою долею, з світовою славою поета-правдолюбця – це Тарас Шевченко. Його думки зрозумілі усім пригнобленим, усім тим, хто хоче вільного, радісного і щасливого життя. Чому ж поезія Шевченка має не тільки національне, а й світове значення?

Творчість поета-демократа у великій мірі вирішила подальший розвиток української літератури, бо не було жодного відомого письменника другої половини XIX – початку XX ст., який би не відчував впливу Т. Шевченка.

Максим Рильський відзначав, що “як пушкінський реалізм освічував шлях російській літературі, так реалізм Шевченка освічував шлях української літератури”.

Своїм славним збіркою “Кобзар” він почав нову епоху не тільки

В історії української літератури, а й духовності. Думки Шевченка-поета, борця-революціонера завжди звернені до майбутнього, вони надихають нові покоління. Ця людина завжди служив правді й боровся за щасливе майбутнє

Свого народу. І зброєю у цій боротьбі поет зробив слово:

Малих отих рабів німих!

Я на сторожі коло них

І дійсно, на той час процес становлення нової української літератури відбувався одночасно із процесом розвитку науки і культури. А твори Шевченка Т. є зразками глибокої народності, критичного реалізму. У літературі з’являються нові герої: селяни-протестанти, бунтарі, повстанці, борці проти феодального гніту. Література збагатилася новими жанрами: ліро-епічна поема, політична поезія, оповідання і повість…

Він був основоположником критичного реалізму в українському образотворчому мистецтві. Його чудові картини, малюнки, гравюри вчили інших правдиво і багатогранно відбивати сучасну дійсність. Цінність художніх творів полягає в гострому викривальному змісті, чіткої соціальної спрямованості.

І в своїх безсмертних поезіях, і в живописних полотнах Шевченка пропагував світлі ідеали свободи, рівності; закликав народ до боротьби проти всіх гнобителів, вказував простому люду конкретний шлях цієї боротьби, тим самим впливаючи на розвиток і літератури, і мистецтва, і духовної культури.

Сподобалася стаття? Поділитися з друзями: