Бєлінський побачив у творчості Лермонтова нове явище російської літератури. У статтях “Вірші М. Лермонтова” і “Герой нашого часу” критик відзначав, що лермонтовська поезія сповнена пристрасної думки, в ній вирішуються самі трагічні проблеми сучасності.
Лермонтов сприймався Бєлінським як наступник Пушкіна. Але, зіставляючи двох поетів, критик писав про глибоку відмінність їх поезії. Творчість Пушкіна склалося на гребені руху декабристів і харчувалася надіями свободи. Творчість же Лермонтова складалося після розгрому декабристів. Тому в поезії Лермонтова “ніде немає пушкінського розгулу на бенкеті життя; але скрізь питання, які мрачат душу, леденять серце…”. Поезія Пушкіна оптимістична, світла; лермонтовська сповнена скорботи, скарг на непрацюючу покоління.
Бєлінський робить висновок, що Лермонтов поет зовсім іншої епохи й що його поезія – зовсім нова ланка в ланцюзі історичного розвитку нашого суспільства”.
Аналізуючи роман “Герой нашого часу”, Бєлінський говорить про те, що письменник виявив глибоке почуття дійсності, вірний інстинкт істини, тонке знання людського серця. Якщо реакційна критика звинувачувала Лермонтова в тому, що він “видає чудовисько, а не людини за представника… покоління”, то Бєлінський довів, що саме Печорін – герой часу, саме він відобразив трагедію цілого покоління людей. “Ця людина не байдуже, не апатично несе своє страждання: скажено ганяється за життям, шукаючи її всюди; гірко він звинувачує себе в своїх помилках. В нього безугавно лунають внутрішні питання, що турбують його, мучать, і він рефлексії шукає їх дозволу…”. Бєлінський був впевнений, що за інших обставин така людина, як Печорін, став би значною силою суспільного прогресу.