Старий і новий світ в поемі Блоку “Дванадцять”

Поема Блоку “Дванадцять” відображає у всій повноті ставлення поета до революції 1917 року. У цьому творі в кращих традиціях символізму він описує своє, багато в чому об’єктивне бачення революційної епохи, представленої двома протиборчими світами – старим і новим. І новий світ незмінно повинен перемогти.

Зі старим світом поет знайомить нас у першій главі поеми, що є своєрідним прологом. Блок виводить на сцену стареньку, ругающую більшовиків. На її думку, вони витратили величезну кількість тканини, з якої вийшло багато онуч для роздягнених і разутых, на нікчемний плакат: “Вся влада установчим зборам!”. Та й навіщо їй цей плакат з гаслом, адже вона його все одно не зрозуміє.
Далі, слідом за старенькою, з’являється “буржуй на перехресті”, від морозу упрятавший в комір ніс. Потім ми чуємо, що хтось “говорить півголосом”:

Далі з’являється “товариш поп”, чомусь “невеселий”. Потім “бариня в каракуле”, разговаривающая з іншого, повії, які обговорюють на своїх зборах, скільки з кого брати… І, нарешті, бродяга, що просить хліба. По суті справи, на цьому опис старого світу закінчується, але тільки зовні, так як за простим перерахуванням героїв, по-перше, ховається глибокий ідейний зміст, по-друге, відгомони цього ж старого світу будуть чути протягом усієї поеми.

Отже, поет не дає нам великого, розлогого опису старого світу та його представників в силу обмеженості обсягу оповідання, обумовленої віршованим жанром. Але, в той же час, гранична стислість образів дозволяє йому підкреслити основну думку – старий світ вже не існує як єдине ціле, його час минув, на “уламках цивілізації” розміщуються лише окремі її представники, та й ті не найяскравіші. Цю думку поет виділяє авторськими репліками: “А це хто?”, “А ось і довгоочікуваний…”, “Он бариня в каракуле”.

Блок вносить у розповідь про представників старого світу риси іронії, використовуючи знижену просторічну лексику: “черево”, “бах – розтягнулася”, “курка”. Поет глузує з прогнилим до заснування товариством, тому що впевнений, що за ним немає майбутнього. Символом старого світу в пролозі виступає чорний колір, якому протиставляється колір білий – символ нового світу.

Вже в другій главі поеми зустрічається згадка про Катьке і Ванька – ще двох представників старого світу. Причому дівчина не була такою спочатку. Катька була коханою червоноармійця Петрухи, але, піддавшись спокусам буржуазного суспільства, стала занепалої жінкою. Про це ми дізнаємося з п’ятої глави, коли Петруха, ревнуючи і гніваючись, розповідає про її розпустах з офіцерами, юнкерами, а потім і з звичайними солдатами.

Представником відмираючого буржуазного суспільства, бісом-спокусником для Катьки є солдатів Ванька. Але це знову-таки не кращий представник старого світу. Його фізіономія (навіть не особа) “дурна”, він “плечистий” і “речист”, а це вказує на його розвинутість. Петруха це розуміє, і тому образа його на Катьку з-за того, що вона цього не розгледіла, призводить до трагічної розв’язки любовної лінії оповіді.

Отже, можна зробити висновок, що старий світ в поемі, незважаючи на те, що відмирає, приносить людям, що прагнуть до кращого життя, величезні страждання. І хоча ці люди поки ще не бачать, куди треба прагнути, вони усвідомлюють абсолютно ясно, що спочатку треба побороти старий світ. Ця ідея боротьби нового зі старим постійно простежується в рефрені:

Революційний тримайте крок!

Невгамовний не дрімає ворог!

Свята Русь – це образ відживаючого свій вік старого суспільства. Закликами боротьби з ним виконані наступні рядки:

Товариш, гвинтівку тримай, не трусь!

Пальнем-ка кулею у Святу Русь –

І знову тут поет використовує знижену лексику, щоб підкреслити падіння колишнього авторитету “Святої Русі”.

У дев’ятій главі відбувається остаточне розвінчання образу старого світу:

Коштує буржуй, як пес голодний,

Коштує безмовний, як питання,

І старий світ, як пес безрідний,

Стоїть за тим, поджавши хвіст.

Якщо в першій главі старе суспільство представляли людські образи, то тепер образ буржуя і зовсім змінюється чином безрідного, побитого пса, який, як ми побачимо в дванадцятій главі – епілозі, плететься позаду дванадцяти червоноармійців – представників нового світу. Така розв’язка, на думку Блоку, була неминуча, тому що попереду апостолів нового світу з’явився “у білому віночку з троянд” Ісус Христос – символ гармонії, чистоти, оновлення. Це образ тієї світлої життя, до якої, нехай ще тільки підсвідомо, прагнуть люди. А тому старий світ неминуче рано чи пізно вичерпає себе, як “голодний пес”.

Сподобалася стаття? Поділитися з друзями: