Сила характеру Катерини в драмі Островського “Гроза”

П’єса Островського була написана в 1859 році, під час підйому революційного руху мас, в епоху, коли особистість вставала на боротьбу за своє розкріпачення. “Гроза”, на думку Н. А. Добролюбова, “самий рішучий твір Островського”, так як в ній показаний складний, трагічний процес розкріпачення оживаючої душі.
У п’єсі морок бореться зі світлом, зльоти переміняються падіннями, тут показана і живучість моралі “темного царства”, і її хиткість, і сила характеру, яка змогла переступити через неї навіть ціною власного життя. І з усією жорстокістю, несправедливістю “темного царства” бореться Катерина – головна героїня п’єси А. Н. Островського.
Світлим і тихим було її дитинство. Катерина ходила в церкву, слухала розповіді странниц, вишивала золотом по оксамиту. Але релігійність Катерини – це віра в чарівні казки, які вона слухала в дитинстві. В релігії Катерину приваблює перш за все краса переказів, церковна музика, іконопис, її уява працює невтомно і відносить її в новий світ, “тихий і світлий”.
Сміливий і рішучий характер Катерини виявляється ще в дитинстві. Вона розповідає Варварі: “Я ще років шести була, не більше, так що зробила! Образили мене вдома, а справа була до вечора, вже темно: я вибігла на Волгу, сіла в човен та й отпихнула її від берега. На інший ранок вже знайшли, верст за десять!”
Світле дитинство пройшло, і Катерину видають заміж за нелюба. Життя в будинку свекрухи відразу не сподобалася Катерині. Безглузда і жорстока Кабаниха, яка своїх рідних “поїдом їсть”, “точить, як ржа залізо”, прагне придушити волелюбну натуру Катерини. Але героїня сміливо вступає в боротьбу з Кабанихой. Чесна і правдолюбивая, Катерина не може пристосовуватися до життя “темного царства”. “Не хочу тут жити, так не стану, хоч ти мене ріж!” – рішуче говорить вона Варварі.
Ніжно і пристрасно Катерина любить Бориса. Її любов – це теж протест проти моральних підвалин “темного царства”. Сила її почуття така, що вона готова знехтувати громадськими звичаями і релігійними поняттями: “Нехай усі знають, нехай усі бачать, що я роблю!”
Але щастя тільки поманив Катерину. Два тижні вона зустрічалася з Борисом, але ось приїжджає Тихон. Налякана грозою і голосіннями полусумасшедшей барині, Катерина у всьому зізнається чоловікові.
“Що, синку? Куди воля-то веде? Говорила я, так ти слухати не хотів. Ось і дочекався!” – зі злістю говорить Кабаниха Тихону. Вона зловтішається, що взяла гору над Катериною.
Але ми бачимо, що в цій боротьбі морально перемагає Катерина, а не Кабаниха. Протест Катерини зростає. Вона готова на все, тому просить Бориса взяти її з собою. Але Борис “не по своїй волі” їде, він повністю залежить від свого дядечка, купця Дикого.
Остання надія згасла в душі Катерини. “Знову жити? Ні, ні, не треба. недобре!” – думає вона. Катерина розуміє, що жити в будинку Кабанових – це аморально. Вже краще не жити зовсім, ніж миритися з жалюгідним прозябанием”.
Н. А. Добролюбов пише: “. вона рветься до нового життя, хоча б довелося померти в цьому пориві”. Ось він, протест Катерини, протест проти зла і міщанства, жорстокості і брехні, протест, доведений до кінця!”
У відповідь на статтю Н. А. Добролюбова через чотири роки вийшла стаття Д. І. Писарєва “Мотиви російської драми”. В ній Писарєв критикує статтю Добролюбова “Промінь світла в “темному царстві” і дивується, що критики не змогли “зробити Добролюбову жодного заперечення”. Писарєв говорить про Катерину: “Що це за любов, що виникає від обміну кількох поглядів. Нарешті, що це за самогубство, викликане такими дрібними неприємностями, які переносяться зовсім благополучно усіма членами всіх руських родин?” Критик стверджує, що Добролюбов, побачивши в кожному вчинку Катерини що-небудь гарне, склав ідеальний образ, побачив внаслідок цього “промінь світла в “темному царстві”. Писарєв не може погодитися з цим, так як “виховання і життя не могли дати Катерині ні твердого характеру, ні розвиненого розуму. Розум найдорожче, або, вірніше, розум – все”.
Чому ж так розходяться погляди Писарєва і Добролюбова? Що змушує одного писати про силу характеру Катерини, а іншого – про слабкість цього характеру? Згадаймо, що стаття Добролюбова вийшла в 1860 році, під час революційного піднесення, коли на першому плані стояли сміливі і рішучі герої, які прагнули до нового життя, готові до смерті заради неї. У той час іншого протесту бути не могло, але навіть такий протест стверджував силу характеру особистості.
Стаття Писарєва була написана в 1864 році, в епоху реакції, коли потрібні були мислячі натури. Тому Д. І. Писарєв так і пише про вчинок Катерини: “. Зробивши багато дурниць, кидається у воду і робить таким чином останню і найбільшу безглуздість”.
Як я ставлюся до Катерини? Вважаю її “променем світла в темному царстві”? Так, я люблю Катерину, люблю її доброту і ніжність, щирість її почуттів, її рішучість і правдивість. Я вважаю, що Катерину можна назвати “променем світла в темному царстві”, так як вона протестує проти кабановских понять про моральність, “не хоче миритися, не хоче користуватися жалюгідним прозябанием, яке їй дають в обмін за її живу душу”.
В цьому і полягає, по-моєму, сила характеру Катерини.

Сподобалася стаття? Поділитися з друзями: