Лише почавши читати роман, ще не розібравшись до кінця з його героями, мимоволі сприймаєш Тетяну Ларіну як героїню, яку поет не дуже-то шанує. І лише дійшовши до останніх рядків, починає відчуватися вся ніжність почуттів, захоплення і повагу, які Пушкін виявляє до неї.
На противагу Тетяні, яка навіть в дитинстві була мовчазною і замкнутою, описана її молодша сестра Ольга. Вона з молодих років показала себе анемоною, жартівницею і легковажною дівчиною. Відмінність в характерах сестер підкреслює і їх зовнішність. У Тетяни, брюнетки з важкою косою, серйозний погляд, вона описана високою і ставний дівчиною. Навіть саме ім’я підкреслює її приналежність до російського характеру, адже так називали в 19 столітті в основному селянок, а не дівчат дворянських станів. Противагою зовнішнього вигляду Тетяни поставлений повітряно-кокетливий образ Ольги. Він весь скроєний з золотистих кучерів, ямочок на щоках, заразливо-солов’їного сміху. Ольга описана як ефемерна дівчина, яка вміє подобатися. У неї на відміну від старшої сестри немає нестачі шанувальників.
Але найбільш показовим моментом є ставлення сестер до чоловіків. Тетяна закохана в Онєгіна, вона глибоко переживає своє почуття, страждаючи, що не може відкритися, і потім виливає душу в листі до столичного денді. Ленський для Ольги – черговий об’єкт, який вона спритно заманила у пастку своєю тактикою зваблювання. Їй не становить праці кокетувати одночасно з кількома залицяльниками. Ольга насолоджується муками Ленського, їй лестить його закоханість. Сцена, що послідувала за іменинами Тетяни, ставить жирну крапку в світогляді сестер. Пушкін майстерно описав сварку і дуель колишніх друзів. Ленський гине від руки Онєгіна. Ольга безутішно ридає на плечі матері, Тетяна закривається в своїй кімнаті і залишається наодинці зі своїм горем. Але буквально через кілька рядків поет описує метаморфозу, яка сталася з Ольгою. “Улан любимо її душею” – у цих рядках видно неприхована іронія про недалекій жеманнице, і більше про неї поет не говорить ні слова.
Зате наскільки розкривається образ Тетяни, заміжньої жінки, цариці столичного салону, в якій з подивом дізнається Євгеній Онєгін колишню знайому провінціалку. “Невже та сама Тетяна?…” Євген не впізнає її і тепер сам закохується в неї – саме таку, не боязку, тиху і сором’язливу сусідку, а впевнену в собі блискучу світську даму. Він наполегливо переслідує її до тих пір, навіть пише їй лист. І Тетяна розкриває йому свою душу – в ній все як і раніше, вона його любить, але пов’язана родинними узами, які свято дотримується. Пушкін підкреслює чистоту і порядність російської душі, її вірність, терпіння і трепет саме через образ цієї дівчини Тетяни Ларіної.