За переказами, дари волхвів – це дорогоцінні пахощі, які три мудреці-волхви піднесли немовляті Ісусу. Вони побачили, як спалахнула зірка на сході, і зрозуміли, що народився спаситель світу. Звідси пішов звичай на Різдво дарувати своїм близьким подарунки.
В оповіданні О. Генрі все відбувається по-іншому. “Мебльована кімнатка за вісім доларів на тиждень. В обстановці не те щоб кричуща злидні, але швидше красномовно мовчить бідність. Внизу, на парадних дверей, скринька для листів, у щілину якої не протиснулось би жоден лист, і кнопка електричного дзвоника, з якої жодному смертному не вдалося б видавити ані звуку”, – так описується маленька квартирка, в якій мешкає молоде подружжя. Юна Делла хоче вибрати подарунок на Різдво для чоловіка, адже Різдво – свято, яке прийнято відзначати в колі сім’ї, з близькими і коханими людьми і робити один одному подарунки. Вони люблять один одного, і ніякі скарби не здаються Делле гідними чоловіка. Але вся несправедливість і правда життя полягає в грошах: “Один долар вісімдесят сім центів. Це було все. З них шістдесят центів монетками по одному центу. За кожну з цих монеток довелося торгуватися з бакалійником, зеленщиком, м’ясником так, що аж вуха палали від мовчазного несхвалення, яке викликала така ощадливість… Один долар вісімдесят сім центів. А завтра Різдво…” А як хотілося б подарувати своїй коханій людині набагато більше, ніж можна собі дозволити. Це сумно, але з цим нічого не поробиш.
Делла не шкодує свій скарб – волосся, адже “скільки радісних годин вона провела, придумуючи, щоб таке йому подарувати до Різдва! Що-небудь зовсім особливе, рідкісне, коштовне, хоч трохи гідне високої честі належати Джиму”. Вона нітрохи не шкодує, коли йде продавати свої волосся, щоб купити вподобану ланцюжок для годинника і подарувати її чоловікові. Хоча одну мить страху все ж було. “Господи, зроби так, щоб я йому не разонравилась!” – прошепотіла вона, почувши кроки Джима на сходах. А скільки радісних передчуттів було в її голові: “При такому ланцюжку Джиму в будь-якому суспільстві не соромно буде поцікавитися, який годину”.
Виявилося, що і Джим думав про те ж. Його сама дорогоцінна річ – золоті годинник, що належав його батькові та дідові. Але і він палко бажав зробити найкращий подарунок своїй коханій, щоб виконати її мрію. “На столі лежали гребінці, той самий набір гребенів – один задній і два бічних, – якими Делла давно вже благоговійно милувалася в одній вітрині Бродвею. Чудові гребінці, справжні черепахові, з вправленими в краю блискучими камінчиками, і якраз під колір її каштанового волосся. Вони коштували дорого…”Фінал оповідання і сумний, і щасливий одночасно. Сумний момент полягає в тому, що подарунки для обох виявилися занадто гарні. Немає більше волосся, які переливалися і блищали, “точно струменя каштанового водоспаду”, “спускалися нижче колін і плащем огортали майже всю її постать”. Але немає і золотих годинників, до яких із такою любов’ю і нетерпінням підбиралася ланцюжок. Невже всі старання даремно і подарунки так і залишаться дорогими, але непотрібними? Щасливим же моментом є те, що чоловік і дружина зробили один одному безцінні подарунки, вони подарували любов, відданість, показали готовність пожертвувати один для одного найбільшими скарбами.
О. Генрі лише в останньому абзаці оповідання як би прояснює сенс його назви. Волхви піднесли мудрі і щедрі дари, передрікали велич Ісуса. Тут же розповідається про велике самозречення, готовність заради своєї любові на будь-які жертви. Проста людська любов, яку автор підносить на висоту мудрості волхвів, – це величезний подарунок, який не купити ні за які гроші.
О. Генрі з посмішкою схвалює вчинки своїх героїв. У тексті є авторське відступ: “А я тут розповів вам нічим не примітну історію про двох дурних дітей… З усіх дарувальників ці двоє були мудрішими”. Здатність відмовитися від скарбів заради коханої, заради того, щоб в свято доставити йому (або їй) найбільше задоволення – ось зміст відносин між людьми. І чим більше жертва, тим більша наша любов.