Розповідь Луки про праведну землю

Драматургічний нерв п’єси становить мандрівник Лука. Саме навколо нього групуються персонажі, саме з його приходом починає гудіти, як вулик, давно застояна життя нічліжки. Цей мандрівний проповідник всіх пригощає, всім обіцяє позбавлення від страждань, всім каже “Ти – сподівайся!”, “Ти – вір!” Він не бачить для людей іншого полегшення ніж мрії та ілюзії. Вся філософія Луки стиснута в одному його вислові “У що віриш, то і є” Вмираючої Ганні старий радить не боятися смерті адже вона несе спокій, якого вічно голодна Ганна ніколи не знала. Спившемуся Акторові Лука вселяє надію на лікування у безкоштовної лікарні для алкоголіків, хоча знає, що такий лікарні немає, а Васьки Попелу говорить про можливості почати нове життя разом з Наташею в Сибіру. Одним з ідейних центрів п’єси стає розповідь мандрівника про те, як він врятував двох втікачів каторжників. Це сталося, коли він служив сторожем на дачі у одного інженера під Томському Холодної зимової ночі проникли злодії на дачу Лука змусив їх покаятися пошкодував, нагодував Він говорить “Хороші мужики!” Не пожалій я їх – вони б, може, убили мене алі ще що. А потім – суд, та в’язниця та Сибір що толку? В’язниця – добра не вчить, і Сибір не навчить а людина – навчить так Людей – може добру навчити просто1″ Та ж думка про велику силу добра звучить і в його розповіді про “праведну землю” Жив один бідний чоловік, жив він погано, але не сумував, терпів і мріяв кинути цю життя і піти про праведну землю “Повинна, говорив, бути на світі праведна земля в тій, мовляв, землі – особливі люди населяють хороші люди1 один одного вони поважають, один одному – завсяко просто – допомагають і все у них добре-добре” .У найважчі хвилини життя підтримувала цієї людини думка про “праведну землю” Він говорив собі “Нічого! Потерплю! Ще трохи почекаю а потім – кину все це життя і
– піду в праведну землю. Одна у нього радість була – ця земля”. Жив він у Сибіру. Там він познайомився з засланців ученим і попросив його показати на карті, де знаходиться ця сама праведна земля “Вчений книги розкрив плани розклав дивився-дивився – немає ніде праведної землі! Все вірно, все землі показані, а праведному – ні!” Не повірив людина цьому вченому. Як же так “жив-жив, терпів-терпів і все вірив – є а за планами виходить – немає!” Розлютився він на вченого, дав йому у вухо, а потім пішов додому і повісився. Слухачі перейнялися співчуттям до бідній людині, чиї надії не виправдалися. Наташа робить висновок “Шкода людину. Не стерпів обману “. Попіл каже: “Н-да ось ті і праведна земля не виявилося значить” Ці слова наводять на думку що і Наташа і Попіл теж були готові повірити в існування такої землі, де могли б знайти притулок і роботу. Він говорить Наташі: “Я – грамотний буду працювати. Ось він говорить (вказує на Луку) – в Сибір-то по своїй волі треба йти. Їдемо туди, ну. Ти думаєш – моє життя – непретитмне? Я не каюсь, совість не вірю. Але я відчуваю – треба жити інакше! Краще треба жити! Треба так жити, щоб самому себе можна мені було поважати”.
Притча, розказана Лукою, мала сумний кінець. Цим Лука як би готував своїх слухачів до того, що багато з того, про що мріють Настя, Наталка, Актор Барон, Кльош Попіл може виявитися утопією, недосяжною надією. Насіння посіяне Лукою, впали на благодатний грунт. Актор в хвилюванні збирається шукати міфічний місто з мармурової лікарні для алкоголіків. Попіл, переконаний дідом що треба їхати в Сибір, мріє втекти від реальної дійсності у фантастичне царство справедливості і повести за собою чисту Наташу Нещасна Ганна намагається полюбити перед смертю загробний світ. Настя вірить в “справжню любов” і чекає її Цибулі вміло використовують те яскраве що збереглося ще в свідомості цих людей щоб розфарбувати прикрасити навколишній світ. Коли ж починається крах надій, він непомітно зникає Фінал настільки ж трагічний як і в притчі про “праведну землю”. Кінчає життя самогубством Актор, заарештований Попіл за вбивство Костильова, глибоко нещасна і спотворена життя Наташі, Ганна помирає. Під кінець третього акту нестямно кричить знавісніла покалічена Наташа “Беріть їх судіть їх. Візьміть і мене в тюрму мене, Христа ради у в’язницю мене! “У п’єсі “На дні” Лука виступає як не просто утішитель. Він філософськи обґрунтовує свою позицію. Головна думка горьківського персонажа полягає в тому, що врятувати людину і навчити добру може не насильство не в’язниця, а тільки добро.

Сподобалася стаття? Поділитися з друзями: