Романтичний ідеал людини в оповіданні “Стара Ізергіль”

Головна заслуга М. Гіркого полягає в тому, що він ввів у літературу героїв сміливих, волелюбних, готових до подвигів в ім’я великої ідеї. Це було новим для літератури кінця ХІХ століття. Образи Горького були написані жваво, яскравими фарбами, що сприяло виділенню якоїсь окремої, найголовнішою риси героя.
Оповідання “Стара Ізергіль” відноситься до ранніх романтичних творів Горького. Головний мотив твору – це жага подвигу в ім’я щастя людей. В цьому письменник бачить позитивний ідеал людини, тому головними героями в оповіданні є люди напівказкові.
Розповідь складається з трьох частин: легенди про Ларре, легенди про Данко і розповіді про життя самої оповідачки, Ізергіль. Виходить як би “розповідь у розповіді”.
Ларра, герой першої легенди-притчі, – син жінки і орла. Він одержимий гординею, зарозумілістю по відношенню до людей, з якими він живе. Крайню ступінь егоїзму виявляє герой, коли вбиває дівчину лише за те, що вона не захотіла йти з ним. Він, який вважає себе найвидатнішим на землі, побачив у цьому образу своєї честі.
Вбиває юнак не з любові, а з-за егоїзму. Він бачить у дівчині тільки річ, яка повинна належати йому, бо йому так хочеться. На запитання жителів, чому він убив дівчину, Ларра відповідає: “Я вбив її тому, мені здається, що мене відштовхнула вона… А мені було потрібно… Хіба ви користуєтеся тільки своїм? Я бачу, що кожна людина має тільки мова, руки і ноги… а володіє він тваринами, жінками, землею… і багатьом ще”.
Зібралися люди, щоб придумати кару гордецу, гідну його вчинку. Самий мудрий сказав: “Пустіть його, нехай він буде вільний. Ось його покарання!” Спочатку Ларра (його ім’я означає “знедолений”) голосно сміявся, як йому здавалося, над дурістю людей.
Багато років герой ходив самотнім, смерть не владна над ним, навіть тоді, коли він сам захотів її: “… він став вже як тінь і таким буде вічно! Він не розуміє ні мови людей, ні їхніх вчинків – нічого. І все шукає, ходить, ходить… Йому немає життя, і смерть не посміхається йому. І немає йому місця серед людей… От як був вражений молодий чоловік… гордість!”
Ларра відмовляється від наданої йому свободи, намагається загинути, аби звільнитися від ненависної волі. Життя стає для нього каторгою.
В цій легенді автор хоче сказати, що людина має бути вільною. Але свобода в самоті не є свобода. Свобода як найбільше благо має цінність тільки тоді, коли вона пов’язана із суспільством.
Герой другої легенди – юнак Данко. Заради свободи свого племені йде на найбільшу жертву, відчуваючи при цьому щастя. Якщо від Ларрі тінь залишилася блукати на землі, то про подвиг Данко нагадують нащадкам красиві блакитні іскри.
Від болотного смороду стали гинути люди племені, в якому жив Данко. Моторошно і безвихідно ставало навколо. Змучені люди хотіли вже йти на уклін до ворога, пожертвувавши своєю волею. І тільки один, молодий красень на ім’я Данко, не захотів втрачати свою волю, і зважився вивести одноплемінників з темного лісу. Його не збентежили майбутні труднощі.
Але коли під час шляху стало дуже складно і страшно, одноплемінники накинулися на Данко із звинуваченнями: не треба було йому, молодому і недосвідченому, братися за таку важку справу. Розлючені, вони стояли навколо нього, не можна було від них чекати пощади.
Юнакові не страшна була власна смерть – одноплемінники здалися йому жалюгідними і безпорадними, а він любив людей. Данко розірвав руками собі груди і вирвав з неї своє серце. Воно палало, як сонце, і весь ліс замовк, освітлений “цим факелом любові до людей”:
“- Йдемо! – крикнув Данко і кинувся вперед на своє місце, високо тримаючи своє серце і освітлюючи ним шлях людям”.
Палаюче серце хлопця врятувало людей від неминучої загибелі. Багато води утекло з тих пір, а подвиг сміливця Данко залишився жити у народі. І все тому, що він “любив подвиги. А коли людина любить подвиги, він завжди вміє їх зробити і знайде, де це можна. У житті… завжди є місце подвигам”.
Головне завдання Горький бачив у показі потенційних можливостей Людини, безкорисливої любові до оточуючих, здатність пожертвувати собою, коли це необхідно. У своєму оповіданні “Стара Ізергіль” письменник висловив все це у формі легенд про Ларре й Данко.

Сподобалася стаття? Поділитися з друзями: