Велику роль в романі “Герой нашого часу відіграє пейзаж. Відзначимо дуже важливу його особливість: він тісно пов’язаний з переживаннями героїв, виражає їхні почуття й настрої. Звідси і народжується пристрасна емоційність схвильованість описів природи, створює відчуття музикальності всього твору.
Срібляста нитка річок і ковзний по воді блакитний туман, який тікає в тіснини гір від теплих променів, блиск снігів на гребенях гір – точні і свіжі фарби лермонтовській прози.
У “Бэле” нас захоплюють правдиво намальовані картини звичаїв горян, їх суворий спосіб життя, бідність. Автор пише: “Сакля була приліплена одним боком до скелі, три мокрі сходи вели до її дверей. Навпомацки увійшов я і натрапив на корову, я не знав, куди подітися: тут бекають вівці, там гарчить собака”. Важко невесело жив народ Кавказу, угнетаемый своїми князями, а також царським урядом, яке вважало їх “тубільцями Росії”.
Величаві картини гірської природи намальовані дуже талановито.
Дуже важливо в розкритті образу Печоріна художній опис природи в романі. У щоденнику Печоріна ми часто натрапляємо на описи пейзажу, пов’язаного з певними думками, почуттями, настроями героя, що допомагає нам проникнути в його душу, зрозуміти багато рис його характеру. Печорін – поетичний людина, пристрасно любить природу, вміє образно передати те, що бачить.
Печорін майстерно описує ніч (його щоденник, 16 травня) з її вогниками у вікнах і “похмурими, сніговими горами”. Не менш чудово зоряне небо в повісті “Фаталіст”, вигляд якого приводить героя до роздумів про долю покоління.
Висланий у фортецю, Печорін сумує, природа здається йому тужливої. Пейзаж і тут допомагає краще зрозуміти душевний стан героя.
Цьому ж служить опис розбурханого моря в “Тамані”.
Картина, що відкривається Печорину з майданчика, де повинна була відбутися дуель, сонце, промені якого не зігрівають його після дуелі, – все навіває тугу, вся природа сумує. Тільки наодинці з природою Печорін відчуває глибоку радість. “Я не пам’ятаю ранку більш блакитного і свіжого!” – вигукує він, вражений красою сонячного сходу в горах. До безкрайніх просторах моря, шуму хвиль спрямовані і останні надії Печоріна. Порівнюючи себе з матросом, народженим і виріс на палубі розбійницького брига, він каже, що сумує по прибережному піску, вслухається в рокіт хвиль, що набігають і вдивляється в далечінь, покриту туманом. Лермонтов дуже любив море, його вірш “Парус” перегукується з романом “Герой нашого часу”. Бажаний “парус” шукає в море Печорін. Ні Лермонтова, ні у героя його роману ця мрія не збулася: не з’явився “бажаний парус” і не помчав їх в інше життя, до інших берегів. Печорін називає себе і своє покоління “жалюгідними нащадками, скитающимися по землі без переконання і гордості, без насолоди і страху”. Чудовий образ вітрила – це туга за невдалої життя.
Чудовим краєвидом відкривається і повість “Княжна Мері”. Печорін в щоденнику пише: “Вид з трьох сторін у мене чудовий”.
Мова роману – плід великої роботи автора. (Мова Печоріна дуже поетичний, гнучкий лад його промови свідчить про людину великої культури, що володіє тонким і проникливим розумом.) Багатство мови “Героя нашого часу” ґрунтується на трепетне ставлення Лермонтова до природи. Він писав роман на Кавказі, південний пейзаж надихав його. У романі автор протестує проти безцільної і бездумної життя, на яку приречена його покоління, і пейзаж допомагає нам зрозуміти внутрішній світ героїв.
Те ж саме можна сказати і про пейзаж у віршах Лермонтова. Досить згадати його знаменитий вірш “Коли хвилюється желтеющая нива. “, шедевр світового мистецтва:
Коли хвилюється желтеющая нива,
І свіжий ліс шумить при звуці вітерцю,
І ховається в саду малинова зливу
Під тінню солодкою зеленого листка.
Вся творчість Лермонтова справило значний вплив на розвиток російської літератури. Знамениті пейзажі Тургенєва, без сумніву, написані під впливом лермонтовській прози, деякі образи Льва Толстого (оповідання “Набіг”) нагадують реалістично намальовані образи Лермонтова. Цілком очевидно вплив Лермонтова і Достоєвського, і Блоку, і на Єсеніна. А закінчити свій твір я хочу словами Маяковського: “До нас Лермонтов сходить, знехтувавши часи”.