Вважаю, що природа дійсно наш спільний дім – та тому, що всі ми частина природи, певною мірою її діти, і тому, що живемо серед природи.
Свідченням цього може бути споконвічна тяга людини до природи. Хтось не може собі уявити відпочинку інакше, ніж біля землі, вирощування овочів, фруктів або квітів. Хтось прагне обов’язково хоча б раз на тиждень виїхати з міста на природу. Коли очі втомлюються від роботи, нам радять подивитися на зелень. Є щось стародавнє в людині від тих часів, авось, коли ми були залежні від природи, близькі до неї, як дитина до матері. Може, тому так манять нас дерева і так шкода нам, коли їх знищують. Людина прагне знайти в природі той спокій, якого їй не вистачає в сучасному світі. І так було завжди.
Підтвердженням цього є твори М. Коцюбинського, який дуже тонко відчував природу. Так у новелі “Intermezzo” і в романі “Тіні забутих предків” зустрічаємо персоніфікацію образів природи. Саме в романі автор висловлює думку про те, що природа дарує людині спокій, якого немає в ній в суспільстві, де часто панує ненависть і горе. Такий спокій і затишок дарує людині лише рідний дім. Ось і розуміючий чоловік: природа – це її будинок.
Саме така думка все частіше є центром численних статей і виступів сучасних вчених, які розуміють, що природу, як рідний дім, треба берегти. Зараз вже всі розуміють це, а особливо після чорнобильської катастрофи. Фукусіма сьогодні ще раз нагадує людству, наскільки жорсткою вона може бути. Тому саме сьогодні ця проблема – збереження природи – є найбільш актуальною.
З усього випливає, що природа – це наш спільний дім, який повинні оберігати.