Позитивно прекрасна людина

“Позитивно прекрасна людина” – герой, який досяг вищої моральної зрілості: “Давно вже мучила мене одна думка. І я люблю її. Ідея це – Зобразити цілком прекрасної людини. Важче цього бути не може” (282 ; 240-241 – курсив Достоєвського. – Прим. ред. ), – так визначає сам Достоєвський свою творчу задачу в романі “Ідіот”. Безмірна складність поставленої художньої завдання для письменника полягає в тому, що відноситься до 60-х рр. задум зображення “ідеальної” людини співпав у нього з відходом від романтичної концепції особистості та просвітницького розуміння духовної природи людини як спочатку благий і доброю. Достоєвський вже не може задовольнити ідеал природної доброти. Позитивний герой роману “Принижені і ображені” Альоша Валківський являє собою “втілене безсилля природного добра” (Мочульський К. – курсив К. Мочульського). У романі “Ідіот” письменник зосереджує свою увагу на герої, здавалося б, розвиненому до високого ступеня моральної досконалості, але перевищив свої людські можливості і в силу цього трагічно гибнущем (князь Мишкін). В образ князя Мишкіна Достоєвський вклав своє розуміння ідеального національного характеру. За задумом, викладеним у підготовчих матеріалах до роману, Мишкін – “князь Христос”; герой наділений тими позитивно прекрасними рисами, які національну самосвідомість російського народу закріпило за образом Христа. Це смирення, всепрощення, любов і жалість до людини. Мишкін уособлює собою в той же час ідеал дитячої невинності і ідеал європейськи освіченої особистості. І все ж російський “князь Христос” не стає в романі втіленням безумовного і повного досконалості. Слабким місцем, “ахіллесовою п’ятою” Мишкіна виступає його надмірна захопленість ідеєю порятунку чужого, не до кінця зрозумілою їм жіночої душі. Не володіючи істинним розумінням складності внутрішнього світу Настасії Пилипівни, Мишкін безсилий “воскресити” її до нового життя так, як Христос воскресив Марію Магдалину. Трагічний результат подій у романі зумовлений не тільки конфліктом “ідеальної” особистості із середовищем, але і наївністю самого Мишкіна, не відає справжньої природи людського зла. Христоподобный герой проходить складний шлях “зриву в очеловеченность” (Кирилова В.). Невипадково Мишкін, як і інші герої роману, наділений рисами внутрішньої роздвоєності. Добра природа героя вступає в протиріччя з його складною душевною організацією. Проблема “ідеального героя” у творчості Достоєвського дозволяється, таким чином, не з просвітницьких позицій, а з позицій християнської антропології, що передбачає визнання онтологічної глибини людського єства. Розпад тріади “добро”, “краса”, “істина” в душі сучасного письменнику інтелігента є головною причиною його недосконалості, душевних потрясінь. При всій своїй моральної чуйності й душевної краси князь Мишкін позбавлений дару прозріння істини, мудрості і святості євангельського Христа. Це вносить дисгармонію в його морально-психологічний вигляд. Проникливість і розум, почуття краси, естетична вразливість у відриві від живого релігійного почуття (істини) також не приносить, за Достоєвським, “доброго плоду” (Версилов у романі “Підліток”). Нарешті, прагнення рационалистичного свідомості осягнути сенс життя, Промисел Божий, минаючи досвід любові і страждань, також вносить дух смути і суперечності в душу людини (Іван Карамазов у романі “Брати Карамазови”). Зображуючи складність і неоднозначність внутрішнього світу людини “перехідної епохи цивілізації”, Достоєвський розкриває художньо той шлях, по якому можливо досягти справжніх висот моральної досконалості.

“Позитивно прекрасна людина” – ідеальний чоловік, складність зображення його, за словами письменника, полягає в тому, що ідеал “ні наш, ні цивілізованої Європи ще далеко не виробився” (282 ; 251). На думку М. Е. Салтикова-Щедріна, князь Мишкін – це спроба представити “тип людини, що досягла повного морального і духовного рівноваги”, тобто цілком гармонійного. Це не просто один з варіантів позитивного героя, це сверхгерой – “вибрана натура, особливий людина, що стоїть на вищому щаблі ієрархії людських характерів” (Лотман Л. М. Реалізм російської літератури 60-х років XIX ст. Л. 1974. С. 256), – недарма прототипом його є Ісус Христос. Так, йому властива внутрішня роздвоєність: він любить одночасно двох жінок – Настасію Пилипівну з жалю і Аглаю “як світло”, йому не вдасться подолати пануюче в світі зло і об’єднати людей братніми узами, він сам нарешті знову впадає в ідіотизм, тобто виявляється переможеним, доля його трагічна. Але ідеал, укладений в ньому, моральна позиція “князя-Христа”, по думці письменника, бездоганна: Мишкін проходить будь-які випробування, залишаючись вірним ідеї самопожертви і братства, без найменшої натуги. І не усвідомлює трагізму своєї ситуації, не сприймає самозаклание як катастрофу. У такій позиції, на переконання письменника, виразилося моральне свідомість російського народу, “російська ідея” служіння світу. Мишкін – це людина, яка наближається до того Христа, який жив у душі російського народу. Двоїсте ставлення петербурзького суспільства до Мишкіну, коливання в його оцінкою – “ідіот” або Герой – свідчення того, що Мишкін дійсно ідеал російських людей, але ідеал, що знаходиться в такому різкому протиріччі з нормами життя “освіченого товариства”, що створюється враження, ніби він і звичайні люди – представники різних світів. Він людина з комплексом Христа, російська по природі, але прийшов з далекої Швейцарії в Росію для випробування російської людини.

Сподобалася стаття? Поділитися з друзями: