“Походження Тараса Бульби” твір

Микола Гоголь народився в Полтавській губернії. Там він провів своє дитинство і юність, а пізніше переїхав до Петербурга. Але історія і звичаї рідного краю продовжували цікавити письменника протягом усього творчого шляху. “Вечори на хуторі поблизу Диканьки”, “Вій” та інші твори описують звичаї і ментальність українського народу. У повісті “Тарас Бульба” історія України переломлюється через ліричний творче свідомість самого автора.

Ідея “Тараса Бульби” з’явилася у Гоголя приблизно в 1830 роках. Відомо, що над текстом письменник працював близько 10 років, але остаточної правки повість так і не отримала. У 1835 році в збірнику “Миргород” була опублікована авторська рукопис, але вже в 1842 виходить інша редакція твору. Слід сказати, що Гоголь був не дуже задоволений надрукованим варіантом, не враховуючи внесені правки остаточними. Гоголь переписував твір близько восьми разів.

Гоголь продовжував працювати над рукописом. Серед значних змін можна помітити збільшення обсягу повісті: до попередніх дев’яти глав було додано ще три.
Критики відзначають, що в новій версії герої стали більш фактурними, додалися яскраві описи батальних сцен, з’явилися нові подробиці з життя на Січі. Автор вичитував кожне слово, прагнучи знайти те поєднання, яке найбільш повно розкриває не тільки його письменницький талант і характери героїв, але і своєрідність української свідомості.

Історія створення “Тараса Бульби” по-справжньому цікава. Гоголь відповідально підійшов до задачі: відомо, що автор з допомогою газет звертався до читачів з проханням передати йому раніше неопубліковані відомості про історію України, рукописи з особистих архівів, спогади та інше. Крім цього, серед джерел можна назвати “опис України” під редакцією Боплана, “Історію про козаків запорозьких” (Мышецкий) і списки українських літописів (наприклад, літописи Самовидця, Р. Грабянки та Величка). Всі почерпнуті відомості виглядали б непоэтично і неемоційно без одного, неймовірно важливого складника. Сухі факти історії не могли повністю задовольнити письменника, який прагнув зрозуміти і відобразити в творі ідеали минулої епохи.

Микола Васильович Гоголь дуже цінував народну творчість і фольклор. Українські пісні та думи стали основою для створення національного колориту повісті і характерів героїв. Наприклад, образ Андрія схожий з образами Сави Чалого і відступника Тетеренки з однойменних пісень. З дум були почерпнуті і побутові деталі, сюжетні ходи й мотиви. І, якщо орієнтація на історичні факти в повісті не викликає сумнівів, то у випадку з фольклором потрібно дати деякі роз’яснення. Вплив народної творчості помітно не тільки на оповідному, але і на структурному рівні тексту. Так, у тексті з легкістю можна знайти яскраві епітети й порівняння (“як колос, підрізаний серпом…”, “чорні брови, як жалобний оксамит…”).
Поява троїчності, характерною для казок, в тексті твору пов’язано з випробуваннями, як і у фольклорі. Це простежується у сцені, де під стінами Дубна Андрій зустрічає татарку, яка просить молодого козака допомогти панночку: та може померти від голоду. Це отримання завдання від старої (у фольклорній традиції зазвичай від Баби Яги). Козаки з’їли все приготоване, а на мішку з припасами спить його брат. Козак намагається витягнути мішок з-під сплячого Остапа, але той на мить прокидається. Це перше випробування, і Андрій проходить його з легкістю. Далі напруга зростає: Андрія і жіночий силует зауважує Тарас Бульба. Андрій стоїть “ні живий, ні мертвий”, а батько застерігає його від можливих небезпек. Тут Бульба-старший одночасно виступає і як противник Андрія, і як мудрий радник. Не відповівши на слова батька, Андрій йде далі. Юнак повинен подолати ще одну перешкоду перед зустріччю з коханою – пройти вулицями міста, бачачи, як жителі вмирають від голоду. Характерно, що Андрієві також зустрічаються три жертви: чоловік, мати з дитиною та стара.

У монолозі панночки є і часто зустрічаються в народних піснях риторичні запитання: “Не гідна я вічних жалю? Не нещасна мати, що породила мене на світ? Чи Не гірка доля мене колисала?” Нанизування пропозицій з союзом “і” також характерне для фольклору: “І вона опустила свою руку, поклала хліб, і… дивилася йому в очі”. Завдяки пісням сам художній мова повісті стає більш ліричним.

Гоголь не випадково звертається до історії. Будучи освіченою людиною, Гоголь розумів, наскільки важливим для конкретної людини і народу є минуле. Однак не варто розцінювати “Тараса Бульбу” як історичну повість. У текст твору органічно вплітається фантастика, гіпербола та ідеалізація образів. Історія повісті “Тарас Бульба” відрізняється складністю і протиріччями, але це анітрохи не применшує художню цінність твору.

Роздрукувати
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями: