Повість “Обеліск” твір

Повість “Обеліск” була вперше опублікована в 1972 році і відразу викликала потік листів, що призвели до дискусії, що розгорнулася у пресі. Мова йшла про етичну сторону вчинку героя повісті Олеся Морозова; один з учасників дискусії розглядав його як подвиг, як інші необдумане рішення. Дискусія дозволила проникнути в саме істота героїзму як ідейно-морального поняття, дозволила осягнути розмаїття проявів героїчного не тільки в роки війни, але і в мирний час.

Зміст твору не вичерпується зверненням до минулого. У повісті письменник прагне розглянути по всій протяжності долі тих, хто загинув у війну, і тих, хто вижив, але продовжує відчувати себе бійцем. Бійцем за справедливість, за відновлення імен і подвигу загиблих.

Повість пронизана характерною для Бикова атмосферою роздуми. Автор суворий до себе і свого покоління, тому що подвиг періоду війни для нього – основна міра гражданственной цінності сучасної людини.

На перший погляд, вчитель не звершив подвигу. За війну він не вбив жодного фашиста. Він працював при окупантах, вчив, як і до війни, хлопців у школі. Але це тільки на перший погляд. Вчитель з’явився до гітлерівцям, коли ті заарештували п’ятьох його учнів і зажадали його приходу. В цьому і є подвиг. Правда, в самій повісті автор не дає однозначної відповіді на це питання. Він просто вводить дві політичні позиції: Ксендзова і Ткачука. Ксьондзів якраз переконаний, що подвигу не було, що вчитель Мороз не герой і, значить, даремно його учень Павло Міклашевич, дивом врятувався в ті дні арештів і страт, мало не все життя витратив на те, щоб ім’я Мороза було відображене на обеліску над іменами п’ятьох загиблих учнів.

Суперечка Ксендзова і колишнього партизанського комісара Ткачука розгорівся в день похорону Миклашевича, який, як Мороз, вчителював у сільській школі і вже одним цим довів свою вірність пам’яті Олеся Івановича.

У таких, як Ксьондзів, є достатньо розумних доводів проти Морозу: адже той сам, виявляється, ходив в німецьку комендатуру і домігся, щоб відкрили школу. Але комісар Ткачут знає більше: він припав на моральну сторону вчинку Мороза. “Не будемо вчити ми – будуть оболванивать вони” – ось принцип, який ясний вчителю, який зрозумілий і Ткачуку, надісланим з партизанського загону, щоб вислухати пояснення Морозу. Обидва вони пізнали істину: боротьба за душі підлітків триває і під час окупації.

Боротьбу цю вчитель Мороз вів до самого останнього свого години. Він розумів, що обіцянка фашистів звільнити хлопців, що влаштували диверсію на дорозі, якщо з’явиться їхній учитель, – брехня. Але не сумнівався в іншому: якщо не з’явиться, вороги використовують цей факт проти нього, дискредитують все, чого він навчав дітей.

І він пішов на вірну смерть. Знав, що стратять усіх – і його, і хлопців. І такою була моральна сила його подвигу, що Павлик Міклашевич, єдиний вцілілий із цих хлопців, проніс ідеї свого вчителя через всі життєві випробування. Ставши вчителем, він передав морозовскую “закваску” своїм учням. Ткачук, дізнавшись, що один з них Вітька, нещодавно допоміг зловити бандита, задоволено зауважив: “Я так і знав. Міклашевич вмів навчати. Ще та закваска, відразу видно”.

У повісті намічені шляхи трьох поколінь: Морозу, Миклашевича, Вітьки. Кожне з них гідно здійснює свій героїчний шлях, не завжди явно видимий, не завжди всіма визнаний.

Письменник змушує замислитися над сенсом героїзму і подвигу, не схожого на звичайний, допомагає вникнути в моральні витоки героїчного вчинку. Перед Морозом, коли він йшов з партизанського загону в фашистську комендатуру, перед Миклашевичем, коли він домагався реабілітації свого вчителя, перед Витькой, коли він кинувся захищати дівчину, була можливість вибору. Можливість формального виправдання їх не влаштовувала. Кожен з них діяв, керуючись судом власної совісті. Така людина, як Ксьондзів, волів би скоріше всього усунутися.

Суперечка, яка ведеться у повісті “Обеліск”, допомагає зрозуміти спадкоємність героїзму, самовідданості, істинної доброти.

Сподобалася стаття? Поділитися з друзями: