Розповідь Віктора Астаф’єва “Васюткіни озеро” про те, як тринадцятирічний хлопчик загубився в тайговому лісі, але завдяки своїй тямовитості і силі характеру зумів вижити. З перших рядків стає зрозуміло, що Васютка з тих хлопців, які виросли в тісному зв’язку з природою. Він любить спостерігати за тим, як батько рибалить зі своїми друзями, він щодня з радістю ходить за кедровими горішками для рибалок, він любить полювати з лісу, не боячись дикого звіра або похмурої погоди. Одним словом, Васютка – хлопець сміливий, діловитий і завбачливий.
В лісі він відчуває себе вільно і навіть не підозрює, що в ньому можна загубитися. На всяк випадок, він завжди бере з собою заряджену рушницю, сірники і окраєць хліба. Ті, хто виросли на берегах Єнісею, знали, що є звичай в дорогу завжди брати з собою окраєць хліба. Так і Васюткина мати ніколи не порушувала цей звичай, за що пізніше була винагороджена. Хлопчик провів п’ять днів один у лісі і зумів вижити, хоча умови були непрості. Було холодно, йшов дощ, сховатися було ніде, крім як під покровом хвойних дерев. Коли сили закінчувалися саме окраєць хліба і вміння Васютки розбиратися у лісової дичини допомогли йому вижити.
В лісі він опинився через рідкісну в тих краях птахи – глухаря. Дуже вже захотілося йому заради різноманітності вполювати цю дичину. Захопившись, він втратив із виду дерева, на яких ножем залишав насічки. Спочатку йому було страшно. Адже йому не раз розповідали, як люди пропадали в безкрайніх лісах Заполяр’я. Але з часом він зібрав всі свої сили в кулак, зорієнтувався на місцевості та згадав всі поради, які дорослі йому колись давали. Він прекрасно знав, що на південь тайга тяглася кілометрами, тому вирішив йти на північ. Виявивши озеро, повне риби, він швидко зрозумів, що воно проточне, а значить, десь там попереду має бути річка.
На районній карті це озеро пізніше кликнуть Васюткиным, а сміливістю хлопчика не перестануть захоплюватися. Дід і батько були дуже горді за нього. Так вони зрозуміли, що виростили справжнього чоловіка, справжнього сибіряка. Навіть в описі зовнішності свого героя автор зазначав, що Васютка був схожий на “кремезного, маленького чоловічка”. Його не лякали труднощі на шляху. За час перебування в лісі він подряпав обличчя, порвав тілогрійку, але здавалося, нічого цього не помічав. Для того щоб відволіктися, він іноді думав про домівку, про школу і товаришів. Він шкодував, що хуліганив і не слухався в школі.
У цьому оповіданні письменник показує, що труднощі можуть бути корисні. Саме вони загартовують характер і роблять з людини особистість. У критичній ситуації головний герой повівся як справжній чоловік і довів, що тайга не так небезпечна, якщо знати і поважати її закони.