“Поема “Пісня про Гайавату””

Видатний американський поет Генрі Лонгфелло (1807-1882) залишив велику творчу спадщину. Світову популярність принесла йому поема “Пісня про Гайавату” (1855), створена на основі ретельного вивчення міфології, легенд і переказів північноамериканських індіанців. Вибравши найбільш цікаві сюжети і надавши їм художнє єдність, Лонгфелло написав великий твір, орієнтуючись на кращі зразки героїчного народного епосу. На думку автора, “Пісня про Гайавату” повинна була стати свого роду “індіанської ЭдДой”. Якщо самі індіанці не перетворили свої героїчні легенди у зв’язну епічну поему, то цю задачу поклав на себе Лонгфелло.

Один з найосвіченіших людей свого часу, він, свідомо чи мимоволі, вклав в “Пісня про Гайавату” деякі мотиви з античної міфології та героїчного епосу народів Північної Європи. Мабуть, знайомство Лонгфелло з “Калевалой” вплинула на художню форму “Пісні про Гайавату” (білий вірш – чотиристопний хорей з жіночими закінченнями).
Гайавата – історична особа. Він жив у XV столітті, належав до племені онондага, родинному ирокезам, і залишив по собі вдячну пам’ять як вчитель і вождь племені, турбувався про її щастя і процвітання. В “Пісні про Гайавату” малюються поетичні картини природи Північної Америки, побуту, культури і вірувань індіанців. У поемі розповідається про народження, дитинство і подвиги Гайаваты, навчив свій народ мистецтв, ремесел, писемності та лікування. Перемігши жадібного гнобителя Меджисогвона, він роздає індіанцям його багатства, карає злочинця По-Пок-Кивиса, звільняє одноплемінників від страшних чудовиськ Міші-Моквы (ведмедя) і Мішу-Намж (осетра) і т. д. Різноманітні подвиги Гайаваты – це насамперед історія… боротьби людини з природою, використання її багатств і підкорення ворожих сил. Тільки у фіналі автору зрадило відчуття поетичної і життєвої правди: Гайавата ідилічно вітає християнського місіонера, що звіщає прихід “блідолицих братів”. Але ця фальшива нота заглушається загальним гуманістичним тоном поеми, в якій велике місце займають заклики до миру і дружби між людьми.

В основу “Пісні про Гайавату лягли хоча і в обробленому вигляді – справжні, живі образи і сюжети індійського народної творчості, і це наближає безсмертну поему Лонгфелло до цього героїчного епосу. Нащадок місяця і син західного вітру, Гайавата постає не тільки як казковий богатир, але і як втілення працьовитості, відваги і мудрості індіанського народу. З трьох російських перекладів “Пісні про Гайавату” найкращий належить І. А. Буніну. “Я всюди намагався триматися можливо ближче до оригіналу,- писав перекладач,- зберегти простоту і музичність мови, порівняння й епітети, характерні повторення слів і навіть, по можливості, число і розташування віршів. Це було нелегко: стислість англійських слів увійшла в прислів’я; іноді доводилося свідомо жертвувати легкістю вірша, щоб з одного рядка Лонгфелло не робити кількох”.

У класичному перекладі І. А. Буніна “Пісня про Гайавату” вперше була видана у 1896 році і незабаром зайняла почесне місце на полицях дитячих бібліотек. В цьому перекладі поема Лонгфелло і понині видається для дітей і для дорослих. У однотомник вибраних творів Лонгфелло входять і знамениті “Пісні про невольничестве”, в яких поет затаврував ганьбою найбільше зло свого часу – рабство негрів.

Сподобалася стаття? Поділитися з друзями: