Микола Васильович Гоголь зарекомендував себе як чудовий художник, виражав красу в слові. Природа постає перед читачем ніби живий організм, вдало вписується в сюжетне оповідання. У творі «Тарас Бульба» розповідається про хоробрих воїнів, нелегкому виборі і особистій драмі трьох козаків. Степ у повісті «Тарас Бульба» стає не просто тлом, на якому розгортаються основні події, а являє собою щось більше.
Для початку варто сказати, що творча свідомість Гоголя формувалося під впливом романтичної традиції. Перейнявши у сентименталистов способи відображення духовних переживань з допомогою пейзажу, письменники-романтики значно розширили застосування цього прийому. Стихія в романтизмі розумілась як щось могутнє і велике, те, що обов’язково повинно викликати відгук у людській душі. Розрізнялися пейзаж-настрій, який відображав плинність життя і мінливість емоцій, пейзаж-руїни, пробуджує фантазію, пейзаж-стихія, де показана сокрушительность природних сил, і пейзаж-міраж, який переносить у сферу ірреального, таємничо-піднесеного. У тексті твору «Тарас Бульба» степ швидше представлена першим підвидом: пейзаж-настрій, але з деякими застереженнями (не можна забувати, що у творчості Н. Гоголя, як і в творах інших письменників того часу, відображена зміна романтичної парадигми на реалістичну).
Вперше опис степу з’являється вже в другій главі, коли два молодих людини і старий козак вирушають на Січ. Кожного з героїв долають свої думки. Тарас думав про своє минуле, про минулої молодості, про те, кого зустріне на Січі, чи живі його товариші. У цій же главі читач дізнається про двох синів Тараса. Остап був добрим і прямодушною, він вважався найкращим товаришем. Прощання з матір’ю і її сльози зворушили юнака до глибини душі, кілька збентеживши його. Андрій же «мав почуття дещо жвавіше». По дорозі на Січ він думав про красуні-полячки, яку зустрів колись у Києві. Побачивши красу степу, герої забувають про тих думках, які не давали їм спокою.
Для наочності варто помістити тут уривок з «Тараса Бульби» про степу:
«Степ що далі, то все прекрасніше… Нічого в природі не могло бути краще. Вся поверхня землі представлялася зелено-золотим океаном, по якому бризнули мільйони різних квітів. Крізь тонкі, високі стебла трави проглядали голубі, сині й лілові волошки; біла кашка своїми шапками рябіла на поверхні; занесений бозна-звідки колос пшениці наливався в гущавині… Чорт вас візьми, степи, які ви гарні!…»
Як тонко і чуттєво прописана кожна деталь пейзажу. Складається враження, що не Січ повинна прийняти нових козаків, а сама степ: «степ давно прийняла їх у свої зелені обійми…». Ця фраза використана не заради краси стилю. Образ степу виявляється символічним втіленням свободи, сили, могутності, віри в чистоту. Батьківщина в повісті асоціюється, насамперед, з красою природи і степом. Вільні степи тотожні волелюбному характеру запорожців. В степу все дихає свободою і простором. Автор говорить про те, що мандрівники зупинялися лише на обід і сон, а все інше час скакали назустріч вітру. Невипадково в тексті повісті немає опису будь-яких будов на території України, є тільки курені, які легко прибрати і поставити заново. Інакше кажучи, немає ніяких пут, які могли б обмежити або вбити природу. В цьому ключі треба сказати і про військових походах запорожців: відомо, що вони випалювали міста дотла, порівнювали села з землею. Цей факт можна розуміти і як своєрідну боротьбу з обмеженням саме природи, проголошення свободи і відсутність умовностей. При цьому запорожці не подаються читачеві як якісь господарі стихії, навпаки, вони органічно вписуються в природу, живуть нею і в ній.
У повісті «Тарас Бульба» опису степу відрізняються багатством яскравих фарб. Текст виявляється вкрай візуалізованим, тобто описувана картинка тут же постає в уяві читача. Картинки змінюють один одного, акценти переміщуються під дивовижне звуковий супровід:
«По небу, изголуба-темному, неначе велетенським пензлем наляпаны були широкі смуги з рожевого золота; зрідка біліли пригорщі легкі і прозорі хмари, і свіжий, наче морські хвилі, вітерець ледь повівав по верхівках трави і ледь доторкався до щік. Вся музика, що наповнювала день, вщухала і змінювалася на іншу. Строкаті ховрахи виповзали з своїх нір, ставали на задні лапки і оголошували степ свистом. Тріщання коників ставало слышнее. Іноді чувся з якого-небудь відокремленого озера крик лебедя і, як срібло, віддавався у повітрі».
Так лірично живописати степ могла тільки людина, по-справжньому любив її, розуміє її багатство.
Пейзажні замальовки з’являються і в епізоді облоги Дубно: Андрій ходить по полю, дивлячись на безкраї простори, але відчуває задуху в серці. Липнева спека з’єднується з внутрішнім станом героя, відчуттям безсилля і втоми. Аналогічний прийом використано і в першій главі твору. Подорожні виїхали з рідного дому, а інші козаки повели мати Остапа та Андрія, яка не хотіла змиритися з їх від’їздом. Ця сцена збентежила і самого Тараса Бульбу, але, тим не менш внутрішній стан героїв знов описується за допомогою природного світу: «день був сірий… птахи щебетали як-то вразлад». Саме останнє слово і задає загальний настрій: Остап і Андрій ще не відчувають того єдності з отцем і степом, ніби герої ще не отримали цілісність. Тут суб’єктивне сприйняття природи персонажем з’єднується з об’єктивним авторським словом про внутрішній стан героя.
Завдяки детальним описам і мелодійного художньому мови Гоголь створює живий образ степу, пронизаний свободою, красою і силою.
Тест по твору