Олександр Блок і революція

Проблема ставлення Блоку до революції складна і загадкова. З одного боку, завершуючи “Дванадцять” образом Христа, що несе прапор, Блок дає зрозуміти, що революція – явище позитивне, але, незважаючи на це, у сцені вбивства звучать ноти щирого жалю і співчуття до вбитої дівчини, колишньої, загалом-то, представницею старого і віджилого світу. Ця позиція дає нам можливість припустити, що осмислення поетом революції було швидше містичним, ніж логічним. Блок бачив у ній не історичне явище, покликане звільнити і ощасливити людей, а процес переходу всього світу в інший, новий стан, що веде до переродження не тільки суспільства, але і самої людини.

Побудова поеми “Дванадцять” дає нам чітке уявлення про систему світу, в який прийшла революція. На початку твору дається опис Того, що залишилося від колишнього життя. Це – клаптики і обривки фраз, постійне і безглузде рух снігу і вітру, бідність і темрява. Основними властивостями старого світу є його розірваність і безцільність, його його двокольоровість. Блок явно не визнає за таким світом права на життя. Бариня, поп, письменник – лише пародії на людей. Такий світ подібний шкаралупі, з якої вже вилупився пташеня, тобто дванадцять.

Вони є єдиною силою, здатною рухатися вперед серед руїн старого. У них немає мети, але є структура і впорядкованість, що створюють враження осмисленості. Зіткнення між двома світами, світом хаосу і світ порядку, дано у сцені вбивства Катьки.

Треба сказати, що різні частини поеми були написані в різних ритмах, причому темі дванадцяти супроводжує розмір маршу, тема ж Катьки до того, що з тієї сталося* дана в ритмі частівок. Тим самим виводиться докорінну відмінність двох систем поглядів, двох світоглядів. У першому випадку, при описі дванадцяти, підкреслюється їх згуртованість і спрямованість – найголовніша, на мій погляд, сила революції. Поет не може не визнати перемоги цього способу життя. Розмір частівок, навпаки, переконує нас в несучасності та приреченості всього старого, всього того, що було дорого самому поетові. Адже справжнє почуття просвічує… монолозі Петьки, що несе в собі музику колишніх віршів Блоку. Але в той же час поет розуміє: те, що було, вже не можна не тільки повернути, а й навіть частково воскресити. Тому і відмовляється Петруха від своєї любові, бо “не таке нині час”, немає місця почуттю в світі, переробленому революцією. У такій роздвоєності і криється найбільша трагедія поета. З одного боку, він не може залишатися у старому світі, але в той же час і не може піти разом з дванадцятьма, які заперечують поезію.

Виходить, що Блок приймає і одночасно не приймає революцію, визнаючи за нею безумовне і законне право змінити всесвіт, але не знаходячи в ній свого місця. Цікаво, що наприкінці поеми старий світ перетворюється на маленького безпритульного пса, увязавшегося за людьми. Це свідчить про те, що дванадцять дійсно вирвалися з старого космосу і йдуть вже зовсім в іншому просторі, ведені самим Христом.

Образ Христа може мати багато значень, причому незрозуміло, яке з них відповідає задуму поета. Мені здається, що цей символ обраний Блоком тому, що Христос – Бог і посланник Бога, тобто носій вищої, вселенського сенсу, але, разом з тим, він – страждає людина, що йде на Голгофу. Виходить, що Христос, ідучи попереду дванадцяти з кривавим прапором, не тільки благословляє і виправдовує їх, і вказує їм шлях страждання і, можливо, смерті.

Підсумовуючи все сказане, можна зробити висновок, що. Блок брав і виправдовував революцію, але не бачив ні свого місця у мінливому світі, ні кінцевої мети всього, що відбувається. Для нього руйнування старого вписувалося в картину розвитку життя тому, що, на його думку, вся ницість і бруд оточував його суспільства не могла не бути знищена, а єдиною силою, здатною очистити всесвіт, він бачив архийную силу “дванадцяти” – то робітників, то солдат, а може бути, і просто арештантів, які не мають нічого спільного ні з ним самим, ні з суспільством, в якому він жив.

Сподобалася стаття? Поділитися з друзями: