Огляд творчості Гоголя

Творчість Миколи Васильовича Гоголя далеко виходить за національні й історичні рамки. Його твори відкрили широкому колу читачів казковий і світлий світ героїв повістей із збірки “Вечори на хуторі поблизу Диканьки”, суворі і волелюбні характери “Тараса Бульби”, привідкрили завісу загадковості російської людини в поемі “Мертві душі”. Далекий від революційних ідей Радищева, Грибоєдова, декабристів, Гоголь між тим усім своїм творчістю висловлює різкий протест самодержавно-кріпосного ладу, калечащему і знищує людську гідність, особистість, саме життя підневільних йому людей. Силою художнього слова Гоголь змушує битися в унісон мільйони сердець, запалює в душах читачів благородний вогонь милосердя.

У 1831 році виходить перший збірник його повістей і оповідань “Вечори на хуторі поблизу Диканьки”. У нього увійшли “Вечір напередодні Івана Купала”, “Майська ніч, або Утоплена”, “Пропала грамота”, “Сорочинський ярмарок”, “Ніч перед Різдвом”. Зі сторінок його творів постають живі характери веселих українських парубків і дівчат. Свіжість і чистота кохання, дружби, товариства є їх чудовими якостями. Написані в романтичному стилі на основі фольклорних, казкових джерел, гоголівські повісті та оповідання відтворюють поетичну картину життя українського народу.

Щастя закоханих Грицько і Параски Левко і Ганни, Вакули та Оксани заважають сили зла. У дусі народних казок письменник втілив ці сили в образах відьом, чортів, перевертнів. Але, як би не злобствовали злі сили, народ подолає їх. І тому коваль Вакула, зламавши впертість старого чорта, змусив його везти себе до Петербурга за черевичками для коханої Оксани. Старий запорожець з повісті “Пропала грамота” перехитрив відьом.

У 1835 році виходить друга збірка повістей Гоголя “Миргород”, куди увійшли повісті, написані в романтичному стилі: “Старосвітські поміщики”, “Тарас Бульба”, “Вій”, “Повість про те, як посварився Іван Іванович з Іваном Никифоровичем”. У “Старосвітських поміщиків” і “Повісті про те, як посварився Іван Іванович з Іваном Никифоровичем” письменник викриває нікчемність представників класу кріпосників, які жили тільки заради шлунка, віддавалися нескінченних чвар і сварок, в серцях яких замість благородних громадянських почуттів жили непомірно дрібна заздрість, корисливість, цинізм. І абсолютно в інший світ переносить читача повість “Тарас Бульба”, в якій відображена ціла епоха в національно-визвольній боротьбі українського народу, його братська дружба з великим російським народом. Перед написанням повісті Гоголь багато працював над вивченням історичних документів про народних повстаннях.

В образі Тараса Бульби втілені кращі риси волелюбного українського народу. Все своє життя він присвятив боротьбі за звільнення України від гнобителів. У кривавих сутичках з ворогами він особистим прикладом вчить козаків, як потрібно служити батьківщині. Коли його рідний син Андрій змінив священного справі, у Тараса не здригнулася рука, щоб убити його. Дізнавшись про те, що вороги захопили Остапа, Тарас крізь усі перешкоди і небезпеки пробирається в самий центр ворожого табору і, дивлячись на страшні муки, які переносить Остап, турбується про те, як би його син під час катувань не проявив малодушність, бо тоді ворог може втішитись слабкістю російської людини.
У своєму виступі перед козаками Тарас Бульба говорить: “Нехай же знають вони всі, що означає в нашій землі товариство! Вже якщо на те пішло, щоб умирати,- так нікому з них не доведеться так помирати. Нікому, нікому!” І коли вороги схопили старого Тараса і повели його на страшну кару, коли вони, прив’язавши його до дерева, розклали під ним багаття, не про своє життя думав козак, а до останнього подиху він був разом з товаришами по боротьбі. “Та хіба знайдуться на світі такі вогні, муки і така сила, яка б пересилила російську силу!” – захоплено вигукує письменник.

Слідом за збірником “Миргород” Гоголь видає “Арабески”, де було вміщено його статті з питань літератури, історії, живопису та три повісті – “Невський проспект”, “Портрет”, “Записки божевільного”; пізніше друкуються ще “Ніс”, “Коляска”, “Шинель”, “Рим”, віднесені автором до “петербурзького циклу”.

У повісті “Невський проспект” письменник стверджує, що в північній столиці все дихає брехнею, а найвищі людські почуття і пориви зневажає сила і влада грошей. Прикладом тому служить сумна доля героя повісті – художника Піскарьова. Показ трагічної долі народних талантів у кріпосної Росії присвячена повість “Портрет”.

В “Шинелі”, одному із самих чудових творів Гоголя, письменник продовжує тему, підняту Пушкіним в “Станційному доглядачеві”, тему “маленької людини” в самодержавній Росії. Дрібний чиновник Акакій Акакійович Башмачкіна довгі роки не розгинаючи спини переписував папери, не помічаючи нічого навколо. Він бідний, вузький його кругозір, у нього єдина мрія – придбати нову шинель. Яка радість осяяла обличчя чиновника, коли він, нарешті, одягнув нову шинель! Але трапилося нещастя – грабіжники відібрали у Акакія Акакиевича його “скарб”. Він шукає захисту у начальства, але скрізь натикається на холодну байдужість, презирство і нерозуміння.

У 1835 році Гоголь закінчує комедію “Ревізор”, в якій він, за власним визнанням, зміг зібрати в одну купу все погане і несправедливе в тодішній Росії і одним разом над усім цим посміятися. Епіграфом п’єси – “На дзеркало не слід нарікати, коли рожа крива” – автор підкреслює зв’язок комедії з дійсністю. Коли п’єса була поставлена на сцені, дійсні прототипи її героїв, всіх цих Хлестаковых і Держиморд, дізнавшись себе в галереї шахраїв, заволали, що Гоголь нібито зводить наклеп на дворянство. Не витримавши нападок недоброзичливців, у 1836 року Микола Васильович надовго їде за кордон. Там він наполегливо працює над поемою “Мертві душі”. “Жодного рядка не міг присвятити я чужого,- писав він з-за кордону.- Непреодолимою ланцюгом прикутий я до свого, і бідний блідий світ наш, наші курні хати, оголені простору волів я небесам кращим, привітніші козацьких, що боязко дивилися на мене”.

У 1841 року Гоголь привозить свій твір у Росію. Але тільки через рік письменнику вдалося надрукувати головне творіння життя. Узагальнююча сила створеної автором галереї сатиричних образів – Чичикова, Манілова, Ноздрева, Собакевича, Плюшкіна, Коробочки – була настільки вражаючою і міткою, що поема відразу викликала обурення і ненависть апологетів кріпацтва і в той же час здобула гарячі симпатії і захоплення з боку передових сучасників письменника. Істинне значення “Мертвих душ” розкрив великий російський критик В. Р. Бєлінський. Він порівняв їх із спалахом блискавки, назвав “істинно патріотичним” твором.

Значення творчості Гоголя величезна, і не тільки для Росії. “Ті ж чиновники,- говорив Бєлінський, – тільки в іншому плаття: у Франції і в Англії вони не скуповують мертвих душ, а підкуповують живі душі на вільних парламентських виборах!” Життя підтвердило правоту цих слів.

Сподобалася стаття? Поділитися з друзями: